Розділ «Частина друга-2 І прийшло двадцяте сторіччя І було наказано «учинять стрельбу из пушек или из ружей, пускать ракеты, по ночам зажигать огни из хвороста или соломы»»

І нас довго-довго, як вже додому йдемо, – дивує: як поїзд, що мчав на нас (себто вперед і прямо, а не назад чи вбік) не задавив оператора, що його знімав? Той поїзд, що на величезній швидкості мчав на бідолашного – ото, мабуть, набрався страху! – оператора… І як це він, цей залізний Змій-Горинич, летячи прямо на нас, в останню мить пролетів мимо? Нас пощадив чи що?

А пролетівши, зник удалині…

Разом з першими демонстраціями перших кінематографічних див у Росії відбулися і перші кінозйомки.

На травень 1896 року, коли закінчився дванадцятимісячний траур по несподівано померлому 49-річному імператорові Олександру III, була призначена коронація нового імператора – його старшого сина, 28-річного Миколи II. Коронацію за бажанням молодого царя вирішено було провести в Москві. (Микола II не любив свою столицю – помпезний, холодний і незатишний Санкт-Петербург.) Інша річ Москва – місто істинно руське, благочестиве і святе. Москва до приїзду нового володаря імперії прихорошувалася, всюди панував святковий настрій. Губернатор Москви, великий князь Сергій Олександрович, оголосив, що наступного дня після коронації нового государя-імператора відбудуться народні гуляння на Ходинському полі, під час яких будуть роздаватися царські дари – такого в імперії ще ніхто не пам’ятав.

Народ валом валив, змітаючи все на своєму шляху, на Ходинське поле – з надією отримати щедрі царські дари… Тисячні натовпи прибували не лише з ближніх сіл, а й навіть міст. До всього ж з нагоди коронації був виданий Всемилостивий маніфест, у якому оголошувалося, що в країні цілих три дні будуть вільними від роботи – теж небувалі для Росії вихідні. (У Маніфесті новий імператор, між іншим, оголошував амністію багатьом ув’язненим і звільнення від боргів та штрафів.)

Масові народні гуляння були призначені на 18 травня. На Ходинку на дві години дня мав прибути коронований Микола II з царицею Олександрою, а також запрошені високі особи й дипломати. (Для імператора та високих гостей міська влада навіть спорудила імператорський павільйон.) По краях поля було встановлено 150 прикрашених зеленим віттям наметів, де й планувалося роздавати царські щедроти. Поруч поставили двадцять яток, у яких мали пригощати пивом і вином. А вся площа, приблизно в один квадратний кілометр, була огороджена спеціальним парканом.

Але не звернули уваги, що Ходинка на той час майже вся була зрита траншеями та ровами – вона слугувала учбовим плацом для військ московського гарнізону. Бажаючі першими отримати царські дари ще звечора прибували на Ходинку і до ранку веселили себе й розігрівали – ніч була прохолодна – спиртним. За різними даними на плац-полі розміром один квадратний кілометр зібралося від п’ятисот тисяч до мільйона людей!

А зранку народ ще густішим натовпом посунув на й так переповнену Ходинку з криками: де тут роздають царські дари?… Подарунки (їх було приготовлено 400 тисяч) являли собою кульки з сайкою, шматком ковбаси, пряником, горіхами, льодяниками та емальованим кухлем з ініціалами імператора.

Вже о п’ятій ранку почалося стовпотворіння. Та таке, що над збіговиськом здіймалися клуби пари, що йшла від людей. У тому натовпі люди падали, по них сунув народ, давлячи всіх, хто не міг утриматися на ногах – крик, стогони, благання про допомогу, все потонуло в натовпі, як на дні морському. Поліція – 1800 чоловік – розгубилася і тільки збоку спостерігала за тим, що відбувалося на її очах. Натовп почав змітати намети і ятки, всі кинулись за кулька5ми і, потрапляючи під ноги тим, хто сунув позад них, у муках закінчували своє життя…

А тут ще пронеслася чутка, що дарунків на всіх не вистачить, але буцімто нові кульки підвезли вагонами, і там щасливці відхоплюють і по кілька кульків… Народ ошалілою юрбою ринувся на штурм вагонів – навіть ескадрон козаків, викликаний на підмогу, нічого не міг зробити. Люди, які мчали за дарунками, не врахували, що все поле порите траншеями та ровами, і падали у них десятками й сотнями. Піднятися вже не могли, адже по них мчали нові бажаючі отримати царські кульки5… Збивали з ніг і затоптували в землю навіть жінок з дітьми. (Пізніше, коли зберуть всі тіла, звернуть увагу, що в багатьох загиблих роздавлені ніздрі, роти, а вуха були забиті землею).

Виявився в натовпі і багач, такий собі Морозов – теж захотів – при його статках! – відхопити дармовий кульок імператора. Коли його скинули в яму, він кричав-благав, що дасть вісімнадцять тисяч тому, хто його порятує… Але хто міг йому простягнути руку допомоги, навіть якби й хотів?

Коли звістка про страшну трагедію на Ходинці дійшла до московської влади, на місце трагедії почали прибувати солдати, козаки, під’їздили вози, але… Люди в тій товкотнечі гинули десятками і сотнями – в ямах, напівроздавлені і напівзасипані землею, ще ворушилися тіла… Всі вже й не думали про царські дарунки – сотні возів перевезли в московські лікарні поранених, а роздавлені тіла – по моргах…

У результаті загальної паніки на Ходинці, за офіційними даними, загинуло 1389 чоловік і півтори тисячі отримали тяжкі поранення й каліцтва. За неофіційними даними загинуло від чотирьох до п’яти тисяч. Росія заціпеніла від жаху. Всі чекали, що новий цар-государ покарає винуватців і тих, хто влаштував такі «урочистості», але… Того ж вечора Микола II згідно з церемонією елегантно танцював кадриль у французького посла. А для заспокоєння москвичів велів другого дня видати кожній сім’ї, у якій був загиблий, по одній тисячі рублів…

Присланий у Росію братами Люм’єр оператор Камілл Серфа для знімання церемоніалу коронації, на Ходинку не потрапив – за що все життя потім дякуватиме долі, що вберегла його від наглої і страшної загибелі… Зате він зняв урочистості в Кремлі досить детально. Зйомки коронації Миколи II стали першою кінозйомкою в Росії і разом з тим одними з перших у світі зйомок актуальної політичної хроніки.

Микола II лишився задоволений кінохронікою, здійсненою оператором братів Люм’єр, і це стало початком особливого виду російської дореволюційної кінохроніки, так званої «царської хроніки», яка знімалася в Росії з 1896 по 1917 рік руськими кінооператорами. З 1908 року кінохроніка вже поширилася на всю Росію. Хоча й гальмувалася на перших порах. Люм’єр, який сподівався на монополію експлуатації винайденого ним кіноапарата, не продавав свою апаратуру, тож російські фотографи, які вирішили зайнятися кінохронікою, мали добувати апарати в інших підприємців і, зокрема, в англійців. Люм’єру не вдалося зберегти монополію, він продав свій патент, і в перші роки XX століття кінознімальні апарати можна було вільно купити в інших кінопромисловців, англійських та німецьких, причому значно удосконаленіші. Що, правда, перешкоджало розвиткові російської кінопромисловості на протязі досить довгого часу. Тоді ж як великі кінопідприємства Заходу захопили російський кіноринок, і тому в кінотеатрах Росії аж до 1908 року демонструвалися виключно фільми зарубіжні. Їх з часом на складах Росії зібралася значна кількість, вони продавалися вже із значною знижкою, а часом і віддавали їх у прокат. Так, у 1907-му виникла система кінопрокату. В Росії до початку війни 1914 року увесь оптовий прокат, майже все забезпечення країни кінофільмами було поділено між трьома фірмами – Пате, Ханжонкова і товариством «Тіман і Рейнгардт», під контролем яких функціонували так звані районні прокатні контори, кожна з яких за угодою обслуговувала кінотеатри кількох губерній.

Ось тоді й почав на перший план виходити Ханжонков, а разом з ним зароджувалося і російське кіновиробництво, і вітчизняний кіноринок. І на той час, як з’явиться в кіноательє Віра Холодна, вітчизняна кінопромисловість та виготовлення своїх фільмів у Росії були вже на підйомі.

Потрібна була лише зірка, королева «Великого німого» – своя зірка, своя королева.

І вона з’явилася…

Про кінематограф, що тоді швидко входив у життя, і про те, що Віруся їхня стане його королевою, в новорічному бабусиному ворожінні, звісно, нічого не було. Навіть і знаку на кіно в бабусиних віщуваннях не було – та бабуся й не допустила б – навіть у ворожінні – що її онука може стати якоюсь там… прости Господи, кіноактрисою. Не шалава ж вона вулична – в артистки тільки такі і йдуть, – а з глибоко шанованої і порядної родини.

А щодо «довгого-довгого життя» – так показувало ворожіння, – то його у Віри у новому столітті буде рівно 18 років з кількома місяцями…