Розділ «Частина друга-2 І прийшло двадцяте сторіччя І було наказано «учинять стрельбу из пушек или из ружей, пускать ракеты, по ночам зажигать огни из хвороста или соломы»»

На святково накритий стіл батько поставив – урочисто, під захоплені вигуки мами, – французьке шампанське – теж із назвою «Новый век», що було спеціально виготовлене для зустрічі Нового, 1900 року від Різдва Христового… Жаль, що Віруся не могла його попробувати, пила солодкий і духмяний лимонад – доки й не закуняла, сидячи за столом. Батько на руках відніс її у спальню, мати перехрестила сонну доньку, вкрила її, і вони повернулися у вітальню, де в діжці з піском стояла ялинка і був накритий святковий стіл, і заходилися святкувати прихід Нового, 1900-го року, радіючи, скільки він їм принесе, звичайно ж, добра і щастя…

А ще був сімейний похід до Манежу. Там було стільки усіляких див – Левченки навіть подивилися – Вірунька забагла, – п’єсу «Мировое обозрение», слухали гру оркестрів та захоплено дивились, як у колісницях роз’їжджали великі держави – Німеччина, Франція, Англія і, звичайно ж, Росія; накупили багато різних ласощів та іграшок у торгових ятках, прикрашених гірляндами та ялиновим віттям. Потім гуляли на Красній площі, де теж було багато усіляких див… Вірунька із задоволенням хрумкала горішками, що їх вона розгризала швидко і непомітно – як мишка… Гуляючи, наслухалися стрілянини з гармат та рушниць, що їх називали дивно – пищалі. Вони так гучно стріляли, що Віруньці аж у вушках позакладало, і вона, смішно стрибаючи на одній нозі, намагалася «вигнати зі свого вуха стрілянину»…

Милувалися різнокольоровими феєрверками, яких тоді у Москві було багато, спалахували там і там, і лише потім долітав тріск…

Тієї ночі Віруньці навіть снилося те, що вона бачила в Манежі, на Красній площі, і дівчинка захоплено ляскала уві сні в долоньки…

«Як зустрінеш Новий рік (століття, тисячоліття), так його і проживеш» – відома приказка. Тільки дещо дивна. Століття зустрівши, декому (правда, таких виявляється одиниці) можливо, і вдасться прожити й завершити, а ось тисячоліття… Зустріти його можна, а ось ще й прожити його – ні, тисячу років ще нікому не вдавалося подолати. Навіть новітньому Мафусаїлу це не вдасться, рекордсмену-довгожителю, адже його довжелезний вік не дотягує до тисячоліття – 969 років (Буття, 5, 27).

А ось як зустрінеш Новий рік, так його і проживеш – це реально.

Правда, наші предки трохи заплутались, а коли ж нове століття має настати: 31 грудня 1900 року чи 31 грудня 1901 року? Себто коли починати нове століття – з нульового чи з першого року? У «Петербургском листке» з цього приводу навіть був надрукований анекдот:

«– Абрам Янкелевич, ось і нове століття підходить…

– Нове? Ну, не зовсім, трохи воно уживане, за кордоном йому вже 12 днів…» (У Росії тоді плутався ще й старий календар.)

А ось що писали петербурзькі газети, які виходили у світ і 30 грудня 1900 року, і 31-го, і навіть у перший день нового століття.

За традицією петербуржці ходили на скачки.

«31 декабря… праздничный день и обширная программа привлекла множество публики: в основном мужчины всех классов и сословий со своими детьми… все шутили и беседовали по поводу наступления нового века… Кто-то пил с утра шампанское, те, кто победней, покупали в расположившемся неподалеку ларьке свежее пиво. Царила праздничная атмосфера… На арене между тем проходили традиционные новогодние бега.

Бега проходили при неблагоприятном сильном ветре… По общей дорожке соперничали 4 лошади. Впереди с места вышла лошадь Не Тронь Меня г. Шапшала (Л. Реймель) и никому не уступила первенства. Сперва ее энергично преследовал Раймонд, затем Червончик г. Кузнецова, но догнать так никому и не удалось. Таким образом, Не Тронь Меня стала победителем последнего дня уходящего века петербургских зимних бегов…» («Новое время», № 1, 1 січня 1901 р., рубрика «События»).

«Поздравляя своих читателей с Новым годом и новым веком, «Хозяин» в то же время выражает сомнение, чтобы XX век мог принести много нового. Что же можно ожидать нового, когда недоделано старое, когда идеи, кинутые европейскому человечеству концом восемнадцатого века, еще не закончились воплощением, когда произошла только заминка в этом деле, вследствие того, что буржуазия, охотно проглотив дворянство, упирается от исторической необходимости раствориться в новых буржуазных силах четвертого сословия…

«Хозяин» полагает, что, наблюдая западноевропейскую жизнь, можно уверенно сказать, что нового ничего там не предстоит. За удовлетворенным четвертым сословием придет пятое, которому тоже захочется модной жизни буржуа, и для удовлетворения этого законного желания придется еще добывать колоний, на счет которых…» («Петербургские ведомости», № 2, 3 січня 1901 р., рубрика «Наша печать»).

«Петербургская газета», № 1, 1 січня 1901 року:

«31 декабря, ближе к полуночи, при проезде по большой Конюшенной улице в одиночных дрожках содержателя каретного извоза купца Михаила Ивановича Корсакова, лошадь его закинула заднюю ногу и понесла, причем против д. 11, ударившись о железное ограждение посаженного дерева, сломала в нем прут и сама упала на тротуар. Корсаков же выпал из дрожек, но повреждений не получил…»

«И вот Петербург. Встреча нового, двадцатого, века. Ночь… Какие темные улицы! Какая мрачная тишина! Бесшумно скользнуло несколько саней, прошуршали пролетки с закутанными, запрятанными в глубине седоками, и только ругань, грубая, необыкновенно циничная ругань, точно висела в воздухе над Петербургом…

Визжал какой-то женский голос, надрываясь, плакал ребенок, и снова накрывалось все грубой руганью. Вспомнились мне слова поэта: «И непременно кого-нибудь бьют». Да, кого-то били, кого-то тащили в участок, и это были единственные звуки, нарушавшие тишину новогодней ночи…

Да почему же это так? Почему мы живем так серо и безрадостно?…» («Петербургская газета», № 2, 3 січня).