Розділ «Частина друга-2 І прийшло двадцяте сторіччя І було наказано «учинять стрельбу из пушек или из ружей, пускать ракеты, по ночам зажигать огни из хвороста или соломы»»

– «Все» означає, що я вільна!!!

– Тебе… вигнали з гімназії?

– У тришия! У велике життя, де я буду вільна!

– Ой, онуко, у великому житті якраз волі й немає. Але про це ти швидко й сама дізнаєшся – на жаль. А взагалі… взагалі… Кидання у куток портфеля, якісь божевільні вигуки… Що ти собі дозволяєш, дівко?

– Саме так, вже дівка! Дівка, а не гімназистка. А тому… А тому й справді вже все, все! Як сказано в одному указі Петра І, здається, новорічному чи про Новий рік, треба вам швидше «учинять стрельбу из пушек или из ружей»! Все! Я закінчила гімназію. Тепер що хочу, те й роблю. Правда, попереду ще випускний бал, але це – приємна приємність!.. Ми вже дорослі! Це нарешті збагнула і мадам Перепьолкіна і веліла запросити до нас хлопчиків.

– Яких ще… хлопчиків?

– Найкращих московських хлопчиків, моя сувора бабусечко!

– Я питаю: яких хлопчиків? – ще дужче подивувалася бабуся. – Хіба це… педагогічно?

– Ще й як! Без цієї «педагогіки» нам, дівкам, довелося б залишатися самотніми і нікому не потрібними. А хлопчиків і справді запрошено найкращих. Бо ми ж, дівки, найкращі! Запрошено студентів-старшокурсників, аби вони, як істинні кавалери, нас галантно повели у танок. І взагалі, розважали нас на балу, виявляючи свої лицарські здібності.

– Ні, це все-таки… непедагогічно. Вчорашні гімназисточки і раптом… хлопців запросили.

– Ми вже не гімназисточки, а вільні дівчата. Цілком дорослі. А тому й наказую тобі, бабусечко, хоч раз побути пушкарем. Згідно з указом Петра І на честь такої події, як закінчення твоєю онукою гімназії, негайно «учинять стрельбу из пушек или из ружей»!

І пішла, пішла!..

У танок!.. пішла по колу, пішла плавно, наче не руками змахуючи, а крилами, пішла граційна, незвичайна, напрочуд гнучка й пластично жива…

«Та вона… вона ж танцівниця», – з жахом подумала бабуся Катерина Володимирівна і злякалась. Майже вперше у своєму житті.

Що люба онука її, виявляється… артистка.

АРТИСТКА!

І артистка від Бога – це попри все Катерина Володимирівна побачила якимось внутрішнім зором, відчула якимось шостим почуттям. А вона… вона ж хотіла виховати з любої онуки порядну баришню, а з неї непомітно виросла, прости Господи, артистка!

«За віщо? За які такі мої гріхи Господь мене так суворо покарав, не пославши мені гречну онуку, а якусь там артистку з якогось там… театру тіней…»

…Тоді, на початку ХХ століття, про який ми й мову ведемо, було значно простіше знаходити собі майбутню пару. Адже тоді не треба було – як, приміром, сьогодні – пошуковцям струнких ніжок давати в газети (радіо, телебачення і особливо сайти Інтернету) матримоніальні оголошення типу:

«Ніколай. Надійний, як ПЕНЬ, ніжний, як кульбабка. (Прямо тобі – «божий одуванчик»!) Шукаю подругу». Це ж стільки мороки: напиши (а як воно не пишеться?), передай до редакції чи ще куди там, заплати гроші… А потім чекай, чи будуть відгуки для того «надійного ПНЯ».