Розділ «Частина друга-2 І прийшло двадцяте сторіччя І було наказано «учинять стрельбу из пушек или из ружей, пускать ракеты, по ночам зажигать огни из хвороста или соломы»»

Натяк Віра розуміла. Вона вже другий рік як навчалася у гімназії.

Але повернімось до того непевного рядка в її біографії: «Родина Левченків поселилася в Москві в районі тихих Кисловських провулків (як уже зазначалося, їх було чотири), але в якому саме – встановити досі не вдалося».

Можливо – але це тільки припущення, – молоде сімейство Левченків по переїзді до Москви поселилося у Великому Кисловському провулку (у 1949–1992 роках вулиця Семашка), що між Воздвиженкою та Великою Нікітською вулицею. І ось чому. Власне, на чому базується таке припущення? Відомо, що з десяти років Вірусю віддали на навчання до жіночої гімназії, що знаходилася саме у Великому Кисловському провулку (його архітектурний вигляд склався до кінця ХІХ століття. Будинок № 4 (перша чверть XIX століття), де жив драматург Сухово-Кобилін, був перебудований у 1884 році для жіночої гімназії, у якій і навчалася Віра Левченко.

З 1901 року в Кисловських провулках знаходиться Московська консерваторія, а з 1902-го – музично-драматичне училище при Філармонійному товаристві. Поруч завжди наймали квартири викладачі, відомі російські музиканти та учні.

Там же й знаходилася (буд. № 4) приватна жіноча гімназія. Спершу там був (1846) приватний пансіонат Гната Гавриловича Дельсаля. З 1876 року почав працювати жіночий пансіонат та гімназичні класи 1-го розряду Марії Гнатівни Дельсаль у власному домі.

Через чотири роки спадкова дворянка Зінаїда Денисівна Перепьолкіна приймає учбовий заклад, який отримує назву: «Приватна жіноча класична гімназія З. Д. Перепьолкіної у домі Дельсаля на Посланниковій вулиці». (Лише через п’ять років Перепьолкіна поміняє помешкання, найнявши для гімназії будинок Коншина на Великій Кисловці.)

Обов’язковим вважалося для благородних дівиць знання французької, англійської та німецької мов (на вибір), уміння грати на фортепіано, будь-яке рукоділля, проходження короткого курсу Закону Божого, історія, географія, арифметика.

З роками спадкова дворянка викупила будинок у попередніх господарів, її приватна гімназія процвітала і стала належати до відомства Міністерства народної освіти, тобто здобула всі права, які надавалися державним гімназіям.

При Перепьолкіній (пізніше свою гімназію вона передасть Марії Густавівні Брюхоненко – це станеться у 1906 році) навчалася Вірунька Левченко.

До 1917 року шкільна форма (форма гімназистів) була становою ознакою, адже навчалися в гімназії лише діти заможних батьків. Форму носили не лише в гімназії, а й на вулиці, вдома, під час урочистостей і свят.

Вона була предметом особливої гордості. Хлопчики тоді носили форму воєнного фасону, а дівчатка – темні суворі плаття з плісированими спідничками до колін. За цим суворо стежили. Навіть зачіска мала відповідати вимогам пуританської моралі – модні зачіски були під суворою забороною, не кажучи вже про фарбоване волосся.

Дівчатка мали обов’язково носити коси з бантами.

Щорічно З. Перепьолкіна проводила урочисті зібрання гімназії. На зборах виголошувала промову, звітувала за минулий навчальний рік. Обов’язково публікувалися учбові плани предметів, що викладалися в гімназії. У гімназії Перепьолкіної був чималий і дружний колектив – більше 30 осіб. Серед них 10 педагогів чоловіків, 9 викладачок і наглядачок, а також 5 викладачів мистецтва, серед яких був артист імператорських театрів. Також у штаті працював лікар – доктор медицини.

Навчання у гімназії було платним. Загальна сума на утримування учбового закладу складалася із допомоги від губернського земства, уряду міського громадського управління, з процентів від капіталу Опікунської ради, та з плати батьків, що постійно збільшувалася. Починаючи з 1900 року плата за навчання по всіх предметах була збільшена до 25 рублів.

З 1908 року плата піднялася до 30 рублів за навчання по основних предметах. За додаткове вивчення предметів (інша іноземна мова, наприклад) доплачували ще 6 рублів на рік.

Діяльність гімназії визначалася Уставом 1870 року. Учбовий план складався з таких предметів: Закон Божий, російська мова, словесність, математика, географія – ці предмети вивчалися з I по VII клас. У III класі вивчалося чистописання.

Поряд з обов’язковими предметами в гімназії викладалися необов’язкові. Серед них іноземні мови, німецька і французька, які (за бажанням гімназисток та їхніх батьків) викладалися за певну плату. До необов’язкових предметів відносились малювання і креслення (І – VII класи), космографія (астрономія, VII клас), педагогіка (VII клас) і співи, а також історія і математика по розширених програмах.

Щорічно проводились усні і письмові екзамени. Ті, хто здавав їх успішно, нагороджувалися похвальними листами і книгами. Після закінчення курсу гімназії видавався атестат зрілості, що відкривав доступ у всі вищі учбові заклади і давав право поступити на державну службу. Кращі учениці нагороджувалися медалями. Тим, хто закінчив VII класів, видавався атестат на звання вчительки початкових класів, а тим, хто закінчив VIII класів – домашньої вчительки, а якщо при цьому випускниця отримувала медаль – домашньої наставниці. Після закінчення VIII класу можна було без екзаменів поступити на Вищі жіночі курси.

На чолі гімназії стояв директор (директриса) та інспектор, що призначався попечителем учбового округу. В середньому по Росії до початку XX століття зарплата директора складала 2000 рублів на рік, а також оплачувалася казенна квартира і уроки. Вчителі отримували від 700 до 900 рублів на рік. Тижнева програма складала 12 годин. Пенсії призначалися через 25 років.

Кожний навчальний ранок починався із загальної молитви, потім всі вишиковувалися по класах. Проходячи мимо Перепьолкіної, дівчатка робили реверанс. Директриса причіпливо оглядала зовнішній вигляд учениць.