Розділ «Частина третя-2 «Її владно покликав обов’язок патріотки і дружини російського офіцера-героя» І вирве чоловіка з того світу «Російський П’єро» І популярність його була хоча й скандальна, але ж така оглушлива!.»

Сам Господь по белой лестнице

Поведет Вас в светлый рай.

Тихо шепчет дьякон седенький.

За поклоном бьет поклон.

И метет бородкой реденькой

Вековую пыль с икон.

Ваши пальцы пахнут ладаном,

А в ресницах спит печаль.

Ничего теперь не надо Вам,

Никого теперь не жаль…

Ні, що не кажіть, але це була геніальна, хоч і платонічна любов, незвичайна і єдина в своєму роді, якщо вона породила таку пісню, шедевр, рівного якому в літературі і не знайти.

Рівного немає.

А поет і артист напише його на якомусь клаптику паперу, майже нашвидкуруч, може, на коліні, коли сидітиме в помешканні Холодної і як завжди мовчки дивитиметься на свого кумира.

Вона купалася – так хтось писав про неї – в обожнюванні – це так. Любила, коли нею захоплювалися і… І коли її любили. Любила, як її… любили, але… але сама нікого не любила – окрім свого чоловіка, дітей та кіно, свою професію і своє покликання.

Вона купалася в любові, але ніколи фізично не зраджувала свого чоловіка – її нудило від самої лише думки про зраду – надто чистою була. Та й кохала вона свого Володю, була зразковою господинею родини, дому свого, зразковою дружиною і доброю матір’ю. «Рабою любові» вона була – чого вже тут таїти. Але була тільки на екрані, але не в житті. Та й фантазія для неї більше важила, аніж сама реальність, і вона здебільшого жила у якомусь іншому світі, створеному її багатою уявою та мріями. Ось чому вона обожнювала платонічні романи, адже вони належать не до фізіології, а до фантазії та мрій.

І ось чому Олександр Вертинський був хоч і закоханий у неї, але закоханий безнадійно, а тому виливав свої почуття у піснях, присвячених своїй любові. Вона йому відповідала своєрідною взаємністю – тією самою платонічною, тобто, безневинною, любов’ю. Та ще танцями з ним. І в їхньому спільному танго з’являлася їхня нереалізована любов одне до одного, їхнє взаємне захоплення, що далі захоплення не рухалось, сум і печаль…

Кажуть, що її з ним зв’язував не роман, а лише можливість роману, та можливість, що – вони обоє це знали, – ніколи не стане реальністю.

Всі пісні його, написані в перші роки його праці на естраді, були присвячені їй… (Між іншим, навіть готувався фільм А. Ханжонкова «П’єро» за сценарієм самого поета, де в головних ролях мали виступати вони – Холодна і Вертинський, – але фільм з невідомих причин не був закінчений і на екрани не вийшов.)

Булат Окуджава вважав Олександра Вертинського творцем особливого жанру музикальної новели, «пісеньок Вертинського» – родоначальником авторської пісні.

Всі закохувалися у Віру Холодну – королеву екрана, але не в житті, – проте ніхто, крім Вертинського, не присвятив їй таких чарівних і незвичайних пісень і зокрема «Ваші пальці пахнуть ладаном», що взагалі здається неземною, а відтак земний поет її й не міг створити…