Розділ «Частина 2 Мораль»

— Злегка болить, але не як тоді, коли ти бив по ній батогом, — мовила я не стримавшись. Він не опустив погляд, тільки схилив голову на один бік.

— Це був наказ. Ти зробила б те саме.

— Не факт.

— Справді? — одна його брова трохи підскочила догори.

— Ну, я б не була такою впевненою. Але для мене краще, що це зробив ти, аніж якби це робила сама Маїна.

— Тобто, я бив легше за неї?

— Ні. Просто я вважаю, що це було менш принизливо.

— Он як, — він трошки нахилився вперед і усміхнувся. В сутінках, які панували в кімнаті, його усмішка видалась мені хижою. Я мимоволі здригнулась. — У тобі багато гордині, метейко.

— Метейко? — я відсахнулась, несподівано навіть для себе.

— Хіба ти не метейка? — він усміхнувся ширше. Його погляд був хитрим. Всевлада не так просто ввести в зніяковіння.

— І багато в тебе було таких метейок, белате?

— Чому ти вирішила, що я — белат? У Дарвенхарді навчаються і ті, і ті.

— У тебе на чолі написано, — огризнулась я. — Ти — белат! Та ще й кучерявий, як виявилось!

Всевлад скосив очі та подивився на своє волосся, що легкими хвильками вилось до широких пліч.

— Це що, мало мене якось принизити? — спитав він насмішкувато. — А в тебе взагалі на голові віник.

Я втратила дар мови і мимоволі пригладила волосся рукою. Від цього руху занили ледь затягнуті рани на спині.

Здається, я справді дні три не розчісувалась. Мені було байдуже, як я виглядаю перед Ільясом. Кров вдарила в обличчя.

— То можеш іти!

— Не можу. Ільяс сказав натерти тобі спину.

— У нього що — своїх помічників немає? Взяв Маїниного?