Розділ «Частина 2 Мораль»

— Ви щось сьогодні довго, вчителю Ільясе, — мовила я дружелюбно, навіть не розплющуючи очей. Окрім нього, нікому було сюди прийти.

— Вчителя Ільяса сьогодні не буде. Йому довелось покинути Сколіс на певний час.

З дрімоти мені видалось, що до кімнати зайшов Бразд. Я спробувала різко сісти, але, оскільки лежала на животі доволі довго, це виявилось досить непростим завданням і я мало не впала з ліжка.

— Спокійно, Ханно, лежи!

Я завмерла, тицьнувшись носом у подушку. Поряд зі мною присів Всевлад — наші обличчя опинились на одному рівні. Його волосся сьогодні не було зав’язане в хвостик.

Ми не бачились з дня моєї кари.

— Ти що, злякалась?

— Я не впізнала твій голос.

— Навіть якби це був не я, тобі немає чого робити такі різкі рухи.

— Не впевнена в цьому.

— Ільяс дозволяє тобі сідати, правда?

— Так, але не надто часто. І ходити мені теж можна.

— Давай сядь трошки, я хочу поглянути, чи все з тобою гаразд.

Він допоміг мені сісти. Оскільки я все ще використовувала замість верхнього одягу простирадло та ковдру, то загорнулась у них, наче в плащ. Мені було ніяково без сорочки в присутності Всевлада.

— Тебе хвилює, чи зі мною все гаразд? — мовила я з посмішкою, аби розрядити обстановку.

Він сів на ліжко, де раніше лежала Вишена. Наші коліна майже торкались одні одних.

Напевне, я дурепа, але мене це схвилювало.

— Можливо, — мовив він, уважно дивлячись на мене. Я помітила, що він приніс пляшечку з маззю, яку зазвичай мав із собою Ільяс. — Як ти почуваєшся?

— Кості вже скриплять від постійного лежання, а ще крутиться голова від ледарства. А так непогано, дякую.

— Мене цікавить спина, — сказав він трохи роздратовано.