Розділ «Частина 2 Мораль»

Всевлад повсякчас розплітав її і бавився з моїм волоссям. Його дивувало, як дівчина, що проходить військове навчання вже четвертий рік, змогла зберегти волосся таким гарним і довгим.

Мене тішив його подив.

Я танула в його руках. І я йому не вірила. Не вірила, бо не знала, що він відчуває. Чи закохався він у мене? Напевне, ні. Як може белат з впливової родини покохати метейку? Але щось було між нами. Я і сама не знала, що відчуваю до нього, і чи відчуваю насправді.

Напевне, він просто мене бажав. Але ніколи не робив нічого, що б мене насторожило чи не сподобалось. Йому або справді вистачало наших поцілунків, або він дуже гарно грав свою роль.

І поки все було так, я була дуже щаслива.

— Ти якось змінилась, — мовила якось Лада, поглянувши на мене уважно. Ми сиділи в бібліотеці: я, Лада, Ламія, Тихослав і Адам. Решта друзів десь швендяли. Був вечір п’ятниці. В неділю мало відбутись перше заняття з верхової їзди, на якому я буду присутня. Вперше чогось у Сколісі я чекала з таким нетерпінням.

Окрім зустрічей із Всевладом, звісно.

— Що? — я неуважно підняла голову. Лада дивилась на мене підозріло. Це було на неї не схоже.

— Кажу, що ти якось змінилась. Погарнішала.

— Немає тут Купави, обов’язково сказала б, що ти закохалась, — мовила Ламія, замріяна, як і завжди.

— Не верзіть дурниць, — заперечила я. Щоки чомусь запалали. Я помітила, як поглянув на мене Адам. Я все робила з часу свого одужання, аби не опинитися з ним наодинці. Я не хотіла більше бути з ним — чи як ще охарактеризувати наші відносини. Це видавалось мені підлим. Але я не знала, як йому про це сказати і чим все пояснити. — Я просто виспалась. Вперше майже за чотири роки. От і все.

Ми вже виходили з бібліотеки, як Адам взяв мене за руку.

— Поговоримо?

— Про що?

— Просто.

Я скорилась. Не втікати ж від нього.

— Гаразд.

Ми відділились від компанії та вийшли в галерею, що була на першому поверсі та простягалася вздовж одного боку внутрішнього двору. На цій галереї я колись вперше побачила сестру Всевлада.

Тепер я все пов’язувала з ним.

— Що з тобою таке? Ти повсякчас від мене бігаєш.