Всевлад нахилився до мене ззаду і тихо промовив:
— Я розірву на тобі сорочку до пояса, щоб тканина і нитки не потрапляли до ран.
Я повернула голову до нього. Його лице було блідим, губи — міцно стиснені.
— Вишена жива?
— Так, їй стало краще. Вона прийшла до тями і просила тебе не карати.
Я відчула, наче підлітаю догори, до тих прекрасних зір. Тепер хай б’ють.
Я не вбила її.
Хай б’ють мене за мою дурість.
Голос Всевлада прозвучав біля самого мого вуха:
— Ільяс змочив нагайку спеціальним відваром. Твої подряпини заживуть.
— Дякую.
Всевлад роздер мені сорочку на спині — рівно до пояса, щоб вона втрималась на тулубі і я не стала раптом ще й голою. А тоді дав у зуби палицю, обмотану шкірою.
Я підняла голову і побачила, що, хоч на подвір’я і вийшло небагато учнів, але з вікон спостерігає, мабуть, уся школа.
Всевлад відійшов і приготував батіг.
— Один! — скомандувала Маїна.
Свист. Біль.
Я застогнала.
Я була вдячна, що в роті в мене та палиця, бо не хотіла принижуватись і кричати, а біль був жахливим. Тож я могла тільки скімлити.
Коли усе скінчилось і мене відв’язали, я ледь зуміла втриматись на колінах. По спині текла кров.
Учні почали розходитись. Близився час відбою. Я підняла голову, аби знайти своїх друзів, та перед очима все розпливалося. Я була знесилена. В голові все помутніло.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стожар» автора Каторож Я.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 2 Мораль“ на сторінці 43. Приємного читання.