Розділ «Частина 2 Мораль»

Я ненавиділа її.

Але я здогадувалась про що вона не знала. Про те, що сталось біля вікна горішнього поверху.

Я вже й забула, що Всевлад досі стоїть за дверима.

Цікаво, чи чув він наші слова?

— Я хочу, щоб ти спробувала.

— Але навіщо?

— Я так хочу. Ти нагадуєш мені одну людину.

— Я нагадую вас? Ви були метейкою?

Маїна дала мені ляпаса. Не надто сильного. Радше символічного.

— Дарвенхардці завжди були дарвенхардцями. Ніколи не запитуй жодного з нас про таке. Зрозуміло?

— Так, директоре Маїно, — мовила я.

— Розмову закінчено. Всевладе! — крикнула вона.

Двері відчинились. Він стояв просто за ними.

Не знаю, чи здивувався Всевлад, що ми стоїмо поряд, а я досі тримаю лук Маїни в руках, чи ні — але жоден м’яз на його обличчі не здригнувся.

— Директоре Маїно?

— Відведи її до підвалу і зачини. Після вечері виконаєш покарання. Тридцять ударів.

— Можливо, після того руки зв’язати спереду, а не ззаду? — запитав він. — Вона може не встояти потім, спина болітиме сильніше, якщо їх зв’язати ззаду.

Маїна поглянула на мене.

— Виконуй все так, як має бути.

Ми із Всевладом не розмовляли. Він мав стати катом, а я — його жертвою. Про що тут говорити.