Розділ «Частина 2 Мораль»

— Стріляй в мене! — гаркнула Маїна.

— Ні.

— Це наказ. Інакше я візьму одного з твоїх друзів і зроблю те, що в нас роблять за втечу. Ти пам’ятаєш, про що я? Або зроблю те, що обіцяється за зраду. Я можу взяти Купаву чи Ламію. Або Ладу. Чи твого хлопця Адама. Я знаю про них, я знаю, що ти цілуєшся з ним у бібліотеці, як знаю і те, що ти не любиш його. Але не захочеш, аби він помер. Я знаю, що ти шалено шкодуєш про те, як вчинила з Виїденою. І, хоч то вона, на твою думку, зрадила тебе і всіх метеїв, насправді це ти зрадила її, осуджуючи вибір друга. Ти дійсно лицемірна. Ти холодна, як крига, і в тобі не менше зла, аніж у будь-якому з дарвенхардців. То чому ти боїшся зброї одного з них? Ти ж вважаєш себе вищою та благороднішою за нас усіх. Ти не…

Я вистрілила. Стрімко здійняла лук, вклала стрілу і натягнула страшенно тугу тятиву так сильно, як змогла. Я цілилась Маїні в голову — просто, щоб вона перестала говорити. Але промазала, бо зброя виявилась занадто потужною для мене. Стріла полетіла нижче, і врізалась би в стіну під підвіконням, якби жінка блискавичним рухом не сягнула вниз і не спіймала її. Одразу за наконечником.

— Я хочу, щоб ти склала вступні до Дарвенхарду. Ти маєш здібності, — мовила вона спокійно. Я тремтіла.

— Я не хочу бути дарвенхардкою. Я метейка. І я не збираюся зрікатись батьків.

— Ти — давно не метейка. Вишена сказала правду про тебе. Дай мені відповідь на одне запитання: якби твій брат був здоровий, чи лишилась би ти вдома, чекаючи, коли він піде навчатись на сервуса?

— Так, — видихнула я злісно.

— Ти не вмієш брехати мені. Я знаю, коли ти це робиш. Відповідай знову. Чи був твій брат єдиною причиною, чому ти тут?

— Я… не…

— Ти знаєш!

— НЕ ЗНАЮ!!! — заволала я.

Маїна зіскочила з підвіконня і, обійшовши стіл, підійшла до мене впритул.

Схопила мене за плечі і труснула.

— Відповідай!

— Ні!

— ТАК!

— Мій брат не був єдиною причиною, — прошепотіла я. Було важко дихати. Важко було навіть думати про таке, та я сказала це в голос.

— Ти не хочеш бути коханкою господаря, як твоя тітка. Але такі, як ти, не можуть бути дружинами. Чому ти зустрічаєшся з тим Адамом? Він, може, й непоганий, але він слабший за тебе. Ти розважаєшся, правда? Тобі не хотілось би бути самій, аби не було до кого пригорнутись, але ти занадто розумна, аби зустрічатись з кимсь і дозволити собі його полюбити, бо любов робить нас дурними і слабкими. Ти закінчиш цю школу, відслужиш десять років і повернешся до свого села. Я знаю, як живуть люди в таких селах, як твоє. Так, у тебе буде певне забезпечення за службу, але ти не настільки альтруїстична, щоб повернутись додому заради забезпечення близьких, які на той час будуть тобі цілком чужими людьми. Хтозна, чи й доживуть вони до того дня. Ти вже жорстока, а за десять років, коли тобі буде двадцять дев’ять, твоє життя не стане легшим чи світлішим. Як думаєш, чи зможеш ти вийти заміж? Чи знайдеш ти чоловіка слабшого і він підкорятиметься тобі, чи все буде навпаки — однаково те життя буде нестерпним. У службі сервуса є багато плюсів, але вона закінчується, і тоді доводиться вертатись до життя метея. Хіба ти захочеш бути сервусом довічно? Але ти заслуговуєш на більше. У тебе є шанс вирватись із цього. Твоя подруга Вишена виявилась найрозумнішою з вас. Вона гарна учениця, але значно вразливіша за тебе. А тільки одна людина потрапить до Дарвенхарду з метейського Сколісу цьогоріч.

— І ви хочете, щоб це була я? — спитала я тихо, вражена її промовою. Обличчя Маїни було зовсім близько. І я раптом зрозуміла, чому тим кольором, який ламав мій мозок, був сірий. Очі Маїни були сірими. Очі людини, яка знала про все, що відбувалось у цій школі, яка знала кожного з сотень учнів. Якій розказували про кожен наш крок.