Розділ «Частина 2 Мораль»

І, чесно кажучи, я отримала певне задоволення від того, що висловила своє ставлення до дарвенхардців просто у вічі директорові Сколісу. Вона не змигнула й оком — сиділа за столом і слухала.

А я розповідала. Позаду мене стояв Всевлад і я не уявляла, що він про мене думав. І чи думав щось узагалі. Я дивилась у вічі Маїні та знала, що зараз вона моргне — і з мене здеруть шкіру. За все, що я наробила і що сказала.

Врешті, коли я замовкла, Маїна поглянула на Всевлада і тихо мовила:

— Почекай за дверима. Я покличу.

Він вийшов. Якусь мить директорка мовчки дивилась на мене, а я розглядала її лук.

— Хочеш такий?

Запитання було настільки непередбачуваним, що я завмерла, розкривши рота.

— Візьми. Зніми його зі стіни.

Я підкорилась. Мені було боязко і цікаво.

— А у мене не відсохне рука? Це було б гарною наукою, — мовила я, підійшовши до зброї і простягнувши руку.

— Не грубіянь. Це не робить тобі честі. Візьми лук.

Я взяла зброю і зняла з гака. Лук був значно довший і важчий за ті, на яких нас учили стріляти.

— Чудово. Тепер дістань одну зі стріл. Яка подобається.

Це здалось мені ще дивнішим, але я дістала стрілу. Її оперення було чорним, а наконечник — срібним.

Специфічне відчуття елегантності.

Директорка встала з-за столу, підійшла до вікна і сіла на підвіконня, закинувши на нього ноги в чорних шкіряних черевиках.

— Встань біля дверей.

Я встала. Тепер це не видавалось мені цікавим. Я почувалась не в своїй тарілці. Я відчувала щось недобре.

— Стріляй.

— Що?