Розділ «Частина 2 Мораль»

— Ти лицемірка? — спитав він насмішкувато.

— Після сьогоднішнього дня я королева лицемірів.

Ми саме піднімались сходами, як Всевлад раптом сказав:

— Ти здаєшся мені божевільною, але я знаю людину, яка вважає тебе непоганою дівчиною.

Це здивувало мене настільки, що на мить я навіть забула про почуття провини і пригніченість. Подивилась на нього. Всевлад дивився на мене.

— Моя сестра Карма. Вона була тут кілька років тому. Розповідала про шалене дівчисько, яке поставило ученицю Дарвенхарду на коліна.

Від несподіванки я завмерла. Всевлад усміхався. Його усмішка була гарною.

— Ходімо, не спиняйся, — він легенько підштовхнув мене в спину. А я згадала незвично привітну дівчину з Дарвенхарду з кирпатим носиком і білявим волоссям. Згадала, як вона допомогла мені, хоч не повинна була.

А я цілувалася з її братом. Ой, лишенько.

Ми зупинились перед кабінетом Маїни.

— Перш ніж із мене зроблять відбивну, можна тебе про дещо попросити? — прошепотіла я, поглянувши на хлопця.

Від здійняв брови.

— Ти можеш відправляти листи?

Всевлад кивнув.

— Передай Кармі вітання, гаразд?

Перш ніж ми ввійшли до кабінету Маїни і обличчя Всевлада стало звично непроникним, він кивнув і востаннє легенько всміхнувся. Було дивним, але від цього мені трошки полегшало. Не знаю, чи задумав він мене підтримати, і чим я це заслужила, але в ту мить між нами була іскра доброти.

І запалив її він, а не я.

Втім, всі іскри гаснуть в присутності Маїни.

Її кабінет був невеликим і аскетичним, як і все у світі дарвенхардців — голі стіни, вікно, що виходило на подвір’я, шафа з книгами і якимись паперами, письмовий стіл та стілець. До стіни було прибито великий гак, на якому висів плащ директорки, лук і сагайдак зі стрілами. В кутку стояв спертий до стіни меч у піхвах. Той меч був першою гарною і витонченою річчю, яку я побачила за довгий час — його руків’я було срібним, з великим чорним каменем в основі леза.

Маїна примусила мене все розповісти.