Розділ «Частина 2 Мораль»

Я ковтнула слину, що раптом стала гіркою.

— Цьогоріч вас чекають певні зміни в плані навчання. Узагалі заведено, що сервуси — це піші військові. На конях вони пересуваються переважно поміж місцями, де служать. І заняття з верхової їзди відбуваються здебільшого в останню чверть вашого навчання. Та цього року заняття почнуться швидше, з початку жовтня. Керівництво дійшло висновку, що випускники шкіл подібного формату справляються з кіньми на неналежному рівні, адже в деяких районах, особливо тих, де є великі міста і служить велика кількість дарвенхардців, за їхніми кіньми слідкують сервуси, а не звичайні конюхи. Такий порядок. Тому вас більше навчатимуть верховій їзді, а також відбуватимуться додаткові заняття з догляду за тваринами. На цю справу вам виділяють вівторок і неділю. Сколіс цього краю — десята школа у Циркуті, до якої вносять такі зміни. Тепер у вас не буде вихідного, але ви зможете покидати стіни школи не тільки для занять з плавання, а й для верхової їзди. Я знаю, що цього ви прагнете всіма вашими метейськими серцями відтоді, як опинилися в цій школі, — його голос став зневажливим, але це нічого. Я відчула, як в серці виростає радість. Учні весело переглядались. Нам дозволять два дні проводити поза школою! Два дні!

Загули, мов бджоли.

— Тиша! — всі одразу ж заспокоїлись. Берн спохмурнів іще більше, якщо таке взагалі можливо. — Політика школи така, що ви маєте зайти сюди темними метеями, а вийти уже вишколеними освіченими сервусами. І на час занять поблизу села діятимуть ті самі правила, що й у шкільних стінах: не спілкуватися з селянами, не покидати заняття, не мати жодних стосунків зі сторонніми людьми, зокрема і романтичні. Якщо тут ми ще заплющуємо очі на те, що ви часом мацаєте одне одного в коридорах, і караємо вас тільки у випадку, якщо виникають ситуації, котрі загрожують навчальному порядку, то поза школою вам не можна навіть дивитись на представників протилежної статі! Дівчат це стосується особливо! Бо інакше поздаю вас усіх до борделів!

Берн погрожував, але радість наших сердець була надто сильною. Коли він нас відпустив, я вперше за довгий час ішла на вечерю з усмішкою. І потім з нею ж засинала.

Розділ 9

В останню неділю, яка ще була нашим вихідним, я сиділа наодинці на подвір’ї і дивилась на небо, яке вкривали важкі сірі хмари. Вітер дув сильний, навіть тут, у захищеному високими стінами просторі. Він доносив запах вогню — напевне, в селах зараз палять солому, що лишилась після жнив і не була потрібною в господарстві.

У метеїв не було своїх полів. Але за роботу нам платили по мішку пшениці, картоплі та вівса на хату. Для нашої сім’ї, яка складалася з чотирьох людей, один з яких був хворим, це було занадто мало. У нас було кілька курей та общипаний півень, та й це не дуже допомагало. Курку можна було зарізати тільки з якогось важливого приводу, або коли хтось хворів і треба було зварити бульйон. Зазвичай хворів брат.

Нас часто рятувала тітка Леля, та сама, що була коханкою нашого господаря. Вона мала від нього двох дітей, яких пан, звісно, не визнавав. Але їм трьом давали вдвічі більше їжі, аніж нам чотирьом. Іноді на панській кухні Леля діставала яйця, молоко та сир. Іноді — свинину чи яловичину. Вона нас дуже любила і завжди ділилась. Часом випрошувала в пана ліки для мого брата, коли йому ставало зовсім погано. Якби не тітка, він помер би ще дитиною.

Мені було гидко думати про те, що і я можу стати такою, як вона, — продавати своє тіло за їжу. Але я не могла не бути вдячна Лелі. Вона була в моїй дитячій свідомості найпершим прикладом того, що життя дуже неоднозначне. І дуже нелегке.

Я не знала, що чекатиме її за кілька років. Вона працювала так само важко, як і більшість жінок нашого села. В полі, коло худоби, прибирала в покоях пана, вишкрябувала бруд з його черевиків. З таким життям навіть найвродливіші жінки в’януть передчасно. Потім вони стають непотрібними.

Я знала, що Леля прагнула в житті одного — бути цікавою панові до того часу, як її діти підростуть і самі зможуть працювати та заробляти. Її старшій доньці зараз було дванадцять, а молодшій — вісім. Напевне, старша побачить Сколіс вже за три роки.

Чи варті були жертви Лелі? Вона народила дітей, життя яких не буде кращим.

Колись я розповіла про свою тітку дівчатам.

У той день Вишена про це згадала. Я сиділа на лавці і дивилась на небо, коли дівчина сіла поряд.

— Ханно, давай поговоримо.

— Я не хочу з тобою говорити. Я спілкуюся тільки з метеями, — відповіла я, дивлячись в небо.

— Я — метейка.

— Ні, більше ні. Пам’ятаєш, ти мені розповідала, що бачила, як дарвенхардець прострелив руку старому, який хотів підняти із землі мідну монетку, що викотилась на дорогу, якою якраз ішов якийсь поважний белатський пан? Той чоловік нічого не зробив, а став калікою. Старим калікою. Як думаєш, чи довго він ще прожив після того… І тепер ти вирішила стати однією з них.

— Я все пам’ятаю. Я нічого не забула, просто вирішила вирватися з усього цього, — дівчина обвела рукою довкола, вказуючи на подвір’я та школу. — В нашій ситуації — стати дарвенхардцем означає тільки можливість більше не підкорятися.