Розділ «Частина 4 Дарвенхардка»

«За три дні до того, як дарвенхардці Еб та Всевлад повернулись із Дикого краю, на Трояндовому пагорбі, що знаходиться за день пішого ходу від Баргового в бік півночі, сталось дивне. Пагорб на певний час засяяв яскравим молочно-білим сяйвом, що освітило довколишні луги на кілька кілометрів, а тоді згас. Коли найближчий загін сервусів дістався туди, то знайшов на верхівці багато розрізаних пагонів трояндового куща. Пояснень цьому не знайшли.»

Опісля нічого важливого не було, однак відповідальний Читар вже встиг написати, що: «до Баргового на зміну Ебові прибула з Орієна дарвенхардка Ханна».

Я закрила книгу, а тоді відчула на собі погляд. Подивилась за вікно — на снігу стояла знайома висока постать у чорному плащі. Я мимоволі відчула злість. Не хотіла зараз його бачити.

Всевлад помахав мені, а за кілька хвилин вже був поряд. На чисте вранці небо вітер, що ставав все сильнішим, нагнав хмарин. Починало сніжити. Хутро Всевладового плаща та його чорне волосся вкривали снігові порошинки. Він пахнув морозом.

— Привіт, — мовив Всевлад, згрібаючи на найближчому столі книжки, і сідаючи там, де звільнив місце. Дивився на мене спокійно. — Як ти?

— Вже відпочила і почала шукати собі заняття, — стенула я плечима.

— Ханно, я хочу тебе спитати про дещо. Це може видатись дивним.

— Ну питай, раз треба.

— Тебе не було тут, коли почалися холоди? Восени?

Його слова мене здивували.

— Ні. Я була в Орієні, у Белаті. А чому ти питаєш?

— Просто я бачив декого схожого. Все гаразд, я помилився, — Всевлад потер перенісся. Раптом видався мені втомленим чи навіть засмученим. Не таким, як вчора.

— Щось ти невиспаний. Безсонна нічка? — спитала я не втримавшись, але намагаючись говорити спокійно.

Чоловік не відповів, просто поглянув на мене, ледь схиливши голову на бік, чим вивів мої думки з рівноваги. От варто було мені згадувати ніч, варто було?..

— Чого витріщився? — спитала грубо. Він гмикнув.

— Ми не бачились майже чотири роки. Я просто намагаюсь усвідомити, чи змінилась ти, чи ні.

— І як? Вдається?

— Ти стала дарвенхардкою. Чи змінилась ти? Так. Але не через це.

— Ти знаєш через що.

— Ой Ханно-Ханно, лиши в минулому свій докірливий тон. Ти зробилась іншою не тому, що стала воїном, і не тому, що пройшов час. А через те, що перестала йти шляхом, торованим іншими. Ти ж могла піти з Дарвенхарду, але не зробила цього.