Розділ «Частина 4 Дарвенхардка»

— І що? — спитала я з викликом.

— Ти стала ще прекраснішою, ніж була. Тепер твоя природна жорстокість набула кришталевих, чистих форм. У поєднанні з твоєю вродою, загартовані уміння — зброя неймовірної сили. Якби я був твоїм учителем — я б пишався.

«Але ти — учень мого учителя», — подумала я з погордою. Його слова, як не дивно, геть мене не схвилювали. Ярий навчав нас обох. Якими б не були його методи… ми із Всевладом рівні в цьому плані.

— Ти завжди умів гарно говорити.

— Хіба я колись казав забагато?

— Ні. Іноді навіть замало, — усміхнулась я, заштовхуючи дурні думки ночі подалі. — А тепер кажи, що тут відбувається. Що з Диким краєм? Ти щось не повідомив господарю Баргового?

Всевлад схилив голову і якусь мить стояв так. Я не могла бачити його лице, і це мене дратувало.

— Всевладе, розповідай. Я втомлююсь від твоєї таємничості.

— Ханно, коли ти була в Метейському краї востаннє?

— Коли покинула його, прямуючи до Дарвенхарду. Після Сколісу. А чому ти запитуєш?

Всевлад підняв на мене погляд. Його обличчя набуло холодного і жорсткого виразу. Я не пам’ятала його таким. Здавалось, що проміння, яке падає на його високі вилиці крізь вікно, замерзає. Чоловік наче думав: чи вірити мені?

Мимоволі зловила себе на тому, що стискаю рукою пояс неподалік місця, де висить у невеликих піхвах ніж. Що ж це?..

Розслабила руку.

— Всевладе, я хочу тобі довіряти. Але ти маєш довіряти мені.

— Я тобі довіряю. Просто не можу одразу… — він затнувся.

Я зісковзнула з підвіконня, відклавши книгу. Поправила лук і сагайдак зі стрілами, приперті до стіни. Підійшла до Всевлада і зупинилась за крок від нього. Зазирнула, переступаючи жіночу впертість, в такі знайомі очі.

— Добре. Розповіси, коли будеш готовий.

Всевлад ледь усміхнувся, дивлячись на мене з полегшенням.

— Ходімо, я ще не снідала, — буркнула я, а тоді підхопила зброю і пішла до дверей.

Він покрокував за мною.