Розділ «I Навала»

Данило Галицький

– Страхом, отже, бере, – кивнув Гордій із розумінням.

– Якби страхом. Тут інше. – Никодим сів на своє місце й помовчав, не дивлячись ані на Гордія, ані на Тетерю, що повернулася й витирала мокрі руки подолом. – Вони його, собаку, люблять.

– Їм рибу в дупу, а вони люблять?

– Тому ще дужче люблять. Більше од Бога шанують. Плазують, п’яти лижуть, тому й раді. Їх так змалечку привчають. Тартарин ще ходити добре не вміє, а його вже на коня верхи садять і пояснюють: ти, хлопчику, вірний воїн великого хана, хоч Чингіза, хоч Батия, хоч когось іншого. Велить хан батька рідного різати – ріж не роздумуючи. Велить матір убивати – убивай. Аби хан був тобою задоволений. Він твоє сонце ясне, а без нього ти тьху, тля.

– Ач, вигадали, поганці, – крекнув Гордій. – Нашому народові такого в голову не втовкмачити, хоч сто років торочити «хан, хан».

– Тому вони тартари, а ми русичі, – глибокодумно прорекла Тетеря.

– Істину кажеш, тітко, – погодився Никодим. – Різні ми. З різного тіста зліплені.

– Про це хочеш із Данилом говорити? – здогадався Гордій.

– Саме так. Щоб ворога здолати, його зрозуміти треба. Ось мисливці на ведмедя йдуть. Вони мусять точно знати його натуру звірячу, щоб вистежити, виманити та на рогатини підняти.

– А чи захоче слухати тебе князь? – засумнівалася Тетеря, що вмостилася поруч. – Ти, вибач за правду, на обшарпанця більше схожий, ніж на вчену людину. Такого за версту не підпустять до хоромів княжих.

– Данило – володар не пихатий, не рівня іншим, – відповідав Никодим, не образившись. – Чув я, що не цурається він простого люду. Трапляється, навмисне володіння без почту об’їжджає, щоб із народом поспілкуватися. Може, і мене не прожене.

– Що ще про нього говорять? – зацікавився Гордій.

– Один мій товариш – земля йому пером – якось літопис земель галицьких начисто переписував. Він мені про Данила й розповів.

– Що розповів? – засóвалася Тетеря.

– Батька його, Романа Мстиславича, Великим прозвали за розум його, силу й відвагу. Його правити Галичем народ закликав, а колишнього, Володимира, прогнали. Як почав Роман правити, так одразу з’єднав Галичину з Волинню. Однак схибив.

– Як? – запитав Гордій.

– А так, що брата на стіл Волинський посадив, – пояснив Никодим. – Той, підлий, перед ним ворота й зачинив, а угорського короля Белу нацькував Галич забрати. І став Роман наш начебто безпритульний.

– Як ми, – докинула Тетеря і, побачивши кулак, показаний Гордієм, затулила рота долонею.

– Його тесть виручив, Рюрик Київський, – вів далі Никодим. – Земель йому виділив, грошей дав, військом допоміг. Облаштувався Роман, половців побив, із поляками здружився, став силу набирати. Угри злякалися, на мирову пішли, Галич повернули, а там брат-гадюка помер, так що Волинь теж Романові дісталася. І вийшло нове князівство, Галицько-Волинське, найбільше і найбагатше на Русі. Роману на тому заспокоїтися б, а він вирушив у Люблін воювати. Там і згинув. І залишилося в нього два спадкоємці…

– Як по писаному говорить, – схвалив Гордій, звертаючись до Тетері.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Данило Галицький» автора Орлик Тарас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „I Навала“ на сторінці 4. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи