Розділ «Вибрані твори»

Багато праць є для такої федерації — годі їх тут перелічувати, бо власне від енергії її членів і майбутніх коровників залежить масштаб і активність роботи.

В усякім разі, вирішивши принципово цю справу тепер, навесні, й перечекавши час літнього відпочинку — восени для федерації знайдеться чимало нагальних завдань, що давно вже чекають на своє розв'язання. Якесь тимчасове бюро може ці завдання підготувати, план роботи виробити й погодити — і до роботи вся федерація, останній етап організаційний внутріукраїнський, за яким неминуче підуть всесоюзний і міжнародний.

Літдискусія 1925/27 рр. відтягла нашу увагу на інші питання, затамувала планомірний організаційний рух у літературі, тепер треба наздоганяти. Наздоганяймо ж!

Нова п'ятирічка[533]

елетенськими зусиллями трудящих мас наша країна вступила в добу реконструкції, досягти на грані другого десятиріччя свого політичного існування довоєнного господарського рівня. Стара економічна база вже використана, потрібні Дніпрельстани, потрібна індустріялізація країни, щоб рухатись далі. І будуємо Дніпрельстани, складаємо на нову п'ятирічку величезний план індустріялізації, інтенсифікації, раціоналізації нашого радянського господарства.

Але мистецтво, зокрема література, в цьому загальному культурному процесі дуже відставала, почавши свій розвиток, власне, з другого п'ятиріччя, з років 1922-23, коли, з початком НЕП'и розвинулись видавництва, коли припинилась озбройна боротьба на Україні і заговорили про черговий — третій — освітній фронт як нагальну, першорядну потребу, коли відбувся XII з'їзд комуністичної партії і сказав своє владне слово про національну політику.

Цей початок другої п'ятирічки, роки 1922-23, і були, власне, початком відродження української літератури в її нових радянських формах. Тоді ж розпочав свою комашину роботу на революційно-селянській літературній ділянці і «Плуг», збираючи молоді літературні, породжені Жовтнем сили, допомагаючи їм оформитися і виявитися. Зусиллями, головним чином, плужан 1923 року видавництво «Шлях Освіти» видає «Бібліотеку селянина» (в світ вийшло 42 книжки) — першу систематичну серію українських радянських художніх видань для масового читача, що в сотнях тисяч примірників розійшлися між нового читача (не ставимо на перше місце різних раніших видань, Всеукрліткома[534] тощо, бо через відсутність апарата розповсюдження ці видання майже змарнувались і впливу на читацьку масу великого не зробили та й на широкі читацькі маси розраховані не були). Отож ця «Бібліотека селянина» була перша організована спроба революційно-селянського письменства виявитися в книжці — і спроба успішна, ефективна.

Але майже все це минуле, друге п'ятиріччя української радянської літератури (ми розглядаємо її революційно-селянський сектор) жило ремінісценціями, спогадами, вражіннями, впливами п'ятиріччя першого — доби збройної громадянської війни, одвертих сутичок бідноти з багатіями. Червоний фронт, бандити, партизани, голод, ревкоми, одверті виступи куркульні, продподаток, перші спроби утворити комуни і колективи — ось що складає зміст літературних творів минулої доби. Підсумки її бачимо в трьох альманахах «Плуга»[535], в журналі «Плужанин», в сотні плужанських книжок, помічених роками 1922-27. Знов нагадуємо, що ми розглядаємо лише революційно-селянський сектор жовтневої літератури, але коли б схотіли захопити її всю, так ті ж явища спостерегли і в альманасі «Гарта»[536], і в збірнику аспанфутів[537], і в «Радіо в житах» В. Поліщука та в «Осени» Хвильового, і в перших числах «Молодняка», «Гарта»[538] і «Вапліте»[539] — скрізь переважають вражіння перших років революції, скрізь іще бракує висвітлення доби творчого будівництва, нових шляхів відбудови нашого радянського господарства, не кажучи вже про те, що робітник — головний творець і організатор цього господарства, — лишається ще й досі десь на останньому плані, не освітлений, не виявлений, хоч ніби й пора б на те.

Зокрема, майже не відбився в художній літературі геніяльний кооперативний план товариша Леніна, цей наріжний камінь дальшого соціялістичного будівництва. Загальні агітаційні заклики до комуни, пара невеличких оповідань на цю тему (на зразок «За політику партії» Л. Первомайського[540] в третьому альманасі «Плуга» та «Історії однієї комуни» Я. Качури[541] в «Бібліотеці селянина») — і по тому. Тим часом саме на плекання цієї ідеї, виображення її всіма можливими способами мусить бути прикладено якнайбільше зусиль — і в цьому мусить полягати основа тематичного плану нової третьої п'ятирічки, що оце в неї вступаємо.

Революційно-селянські письменники, виконуючи свою громадську ролю в радянському суспільстві, повинні не згірше політиків і економістів знати й розуміти цей геніяльний кооперативний план, усвідомити собі всю його велич й стежити якнайпильніше за переведенням його в життя, відзначаючи кожний етап його розвитку, всі хиби, перешкоди і досягнення колективізму в усіх його проявах у своїй художній творчості. Тут-бо закладені підвалини переходу до соціялізму, що ми його виспівуємо, тут-бо запорука успішности цього переходу, всупереч усім твердженням маловірів, і тут-бо плацдарм боротьби з цими маловірами, що в переполосі схибили з ленінського шляху і штовхають нас під ноги буржуазії. Характерні свої ознаки набуває ця боротьба у нас на Україні в формі так званої літературної дискусії з хвильовізмом й шумськізмом[542], боротьба, в якій «Плуг» з самого її початку брав посильну участь. Суть цієї боротьби в підштовхуванні маловірної частини української інтелігенції, письменників, що втеряли перспективи соціалістичного будівництва, — до спілки з українською націоналістичною буржуазією — рештками старої і паростками нової. Супроти цих спроб, сполучених з пропагуванням хибної, антипролетарської теорії боротьби національних культур, мусимо протиставити ленінську славнозвісну змичку пролетаріяту з революційним селянством за керовництвом пролетаріяту, мусимо пропагувати теорію інтернаціоналізму, боротьбу за нову пролетарську культуру всіма мовами в єдиному спільному фронті. В цьому полягатиме ідеологічна суть нового п'ятирічного плану нашої молодої літератури. Відбити спроби буржуазії, дати відповідь маловірам, що піддаються її впливам, і — для революційно-селянського сектору зокрема — дати одсіч спробам спільників буржуазії — куркулів, протаскати свої погляди в літературу, оформлювати в ній свою глитайську ідеологію — ось завдання найближчих років, поруч із завданням конструктивного характеру.

А що ж конструктувати на селянській ділянці засобами художнього слова? Ясно — ті кадри революційного селянства, середняцтва й незаможництва, що йдуть шляхом піднесення свого господарства в кооперативних його формах, що всотуються в загальне соціялістичне будівництво, будучи воднораз і одним із його чинників, рушіїв, двигунів. Революційно-селянська література перестане бути революційною, коли не матиме постійно цього завдання на оці. Спілка «Плуг» написала в перших параграфах свого статуту 1922 року, що вона заснована для боротьби з власницько-міщанською ідеологією серед селянства — і це має бути її гаслом у повній мірі й надалі. Не країна окремішніх заможніх господарів, а країна великої техніки, великої соціалістичної промисловости, індустріальної і сільськогосподарської — такою має стати наша республіка. До цього ми йдемо — і свої літературно-громадські зусилля маємо прикладати до швидшого поступу на цьому велетенському шляху до нового життя.

Та ці зусилля письменницькі внести свою посильну частку праці в загальну трудову скарбницю будуть тоді лише дійсні, корисні і актуальні, якщо озброїмось ми великим мистецьким умінням, якщо скваліфікуємось на добрих майстрів художнього слова і до природнього свого хисту додамо великі технічні знання, великий досвід, нагромаджений минулими літературними поколіннями. Але, якщо в галузі політики революція з перших днів дала певні кадри досвідчених керовників, майстрів революційно-політичної справи, теоретиків і практиків її, що відразу зуміли взятися за збудовання нового апарату радянської влади, якщо в галузі економіки не бракувало робітників, що з величезними зусиллями, ламаючи всі перешкоди й труднощі, зуміли устаткувати нове радянське господарство, — то в галузі мистецтва тих достатніх кадрів революційних майстрів не було. В літературу ми прийшли учнями, що ледь-ледь тямили первісні елементи її. І якщо ми говоримо про добу реконструкції господарства, тобто констатуємо факт повного використання минулої спадщини, повної загрузки всіх засобів виробництва, що лишились нам від буржуазії — на літературній ділянці ми ще похвалитися цим не можемо. Літературна спадщина минулого, величезний досвід минулих літературних поколінь, їх технічні надбання, їх уміння оформлювати свій словесний матеріал, компонувати його з метою якнайкращої систематизації і виявлення своєї думки, її чуття, якнайсильніше впливати на свого читача засобами емоціонального зараження через художні образи — цього всього в повній мірі ми не опанували, цього ще молода радянська література як слід не вміє.

Тим часом культурні вимоги трудящих підвищуються щоразу. Зліплений матеріяльний добробут, нормальне трудове життя щоразу ці вимоги диференціюють і ще збільшують. Складні проблеми, що стоять перед радянським письменством, як тема для виображення в майбутній творчій роботі, потрібують також великого технічного уміння — інакше-бо всі спроби їх висвітлити лишаться нездійсненними і читачем не принятими. Отож гасло щодалі глибшої кваліфікації лишається й надалі гаслом усього радянського письменства загалом і кожного письменника, що хоче бути в рядах літературного активу зокрема, гаслом настирливим, гаслом життя і смерти.

Куди має бути скерована ця праця в галузі удосконалення, перетравлення досвіду минулого і шукання нових літературних форм — оті початки реконструкції в мистецькій техніці? Наша практика, підкріплена марксистською теорією мистецтва, говорить, що доба творчого будівництва молодої переможної кляси тягнеться найбільше до реалістичних форм, хоче монументальної, серйозної і глибокої творчости в широких, синтетичних образах, зневажає фальшованими цяцькованнями, мистецькими дармовисами, хоче таких творів мистецтва, котрі воднораз були б глибокі, прекрасні, складні і — приступні широким трудящим масам.

Отож вироблення стилів і форм, гідних нашої великої будівничої доби, з використанням усього потрібного для цього з досвіду минулого і з упертими шуканнями нового, має стати основою, так мовити, формально-мистецької програми майбутніх років. Нове вино потрібує нових міхів, старі воно, шумуючи, розірве.

Мусимо також пам'ятати, що ці майбутні роки зведуть нас лицем до лиця з закордоном: із Заходом і Сходом. Доба замкнутости в своїх територіяльних межах проходить. На черзі порядку денного стоїть, так мовити, культурний експорт і імпорт, обмін культурними цінностями. І в цій крамоміні, як і в усій нашій торгівлі з закордоном, ми повинні мати «сальдо» на свою користь. Українська жовтнева література в новому п'ятиріччі мусить вийти за кордон, мусить здобути належне місце на світовому ринку. Але для цього годі мати одного гарячого бажання — треба мати добре «кондиційне зерно»... Та не Захід і Схід повинні бути в центрі наших змагань здобути собі читача, опанувати його. Не в Захода і Схода нам учитися: насамперед учитися треба в свого широкого радянського читача тут, на своєму терені, в країні, де будується соціялізм. Цей читач є воднораз і героєм наших творів, і їх замовником, цінувачем, найпершим і найголовнішим критиком. Зв'язок із цим читачем — теж проблема життя і смерти всього письменства й кожного письменника зокрема. Письменник без читача — не письменник.

Серед різних форм організованого зв'язку з читачем, термометром, що показує теплоту цього зв'язку — є часопис. Ми, плужани, повинні в новій п'ятирічці так постачити свій журнал, щоб він дійсно став чинником масового впливу на сільське читачівство, на сільський актив. Період самоорганізації й літдискусійної боротьби не сприяв можливостям такої реорганізації. Тепер у новій ситуації на літературному фронті ці можливості появились, і мусимо їх якнайскорше використати.

Те ж саме можна сказати про видавництво «Плужанин», організоване рік тому заходами плужан з участю деяких неплужан, що співчували цій меті. Розпочавши свою видавничу працю буквально з копійками, воно вже за цей перший 1926/27 рік свого існування спромоглося видати 30 назв різних книжок і здобути собі певну популярність у книготорговця й читача. Але це були одно-двохаркушеві метелики. На щось більше матеріяльної спроможности ще не було. Та вона мусить бути. Кооперативне видавництво письменників повинне притягти досить коштів, щоб розвинути свою працю й дати сільському читачеві гарну книжку, а водночас допомогти молодому радянському письменникові виявитися. Ті окремі громадяни і цілі радянські організації й установи, що співчувають такій меті, безперечно допоможуть це здійснити в новому п'ятиріччі.

Лишається сказати ще кілька слів про міжорганізаційні літературні справи. Вони для «Плуга» нескладні і ясні. «Плуг», як організація революційно-селянських письменників, має своє цілком визначене й певне місце на літературному фронті. Він у складі організацій, що керуються пролетарською ідеологією і борються за пролетарську культуру, являється чимось подібним до відділів для роботи на селі, селянським сектором єдиного цілого. Революційно-селянське письменство не творить собі якоїсь особливої ідеології, але творить специфічні методи роботи, орудує специфічним матеріялом у специфічному оформленні. Отже, «Плуг» має посісти своє особливе місце в федерації радянських письменників, що раніше чи пізніше стане у нас фактом. «Плуг» не монополізує роботу на селі, роботу з сільськими темами, як і не обмежує творчі устремління і художню фантазію своїх членів тільки сільськими темами. Але вже сам склад «Плугу», походження і зв'язок його членів, загальний напрям його роботи обумовлюють значну перевагу сільської тематики й сільського оформлення художнього матеріялу.

Отож літературно-громадським завданням «Плугу», як раніше, буде укріплення пролетарської ідеології серед своїх членів, не збавляючи в їх творчості селянських образів, цієї конечної передумови впливу на селянство, як каже відома резолюція ЦК ВКП(б) 1925 року. Нема сумніву, що й далі будуть спостерігатися в окремих письменників, ба навіть і в цілих їх групах, вагання й хитання, будуть факти переплигування з одної організації в другу, зречення й маніфестування, але основні центри пролетарської (ВУСПП) і революційно-селянської («Плуг») груп письменницьких уже усталились. Підкріплені організацією літературного молодняка, вони мають за керовництвом своїх комфракцій вести перед у літературній політиці — в єдиному жовтневому блоці. Хто не пристане до цього блоку — буде за межею жовтневої пролетарської літератури, гідний назви хіба радянського письменника, назви, що охоплює багато відтінків так званого «попутництва».