Розділ «Вибрані твори»

Йди до нас, поете-селянине,

Підемо вперед із робітництвом!

За цим гаслом гуртувалася спілка «Плуг» і це гасло найупертіше проводила в своїй літературній творчості за всі п'ять років свого існування. Чи є в цьому гаслі чогось просвітянського, примітивного, низького? Чи все селянство і всі селянські письменники підуть за цим гаслом? Хай судять читачі, знаючи, звичайно, що в цій нотатці ми могли лише одну, найголовнішу, рису «плужанства» подати, маючи надію колись розгорнути ширше цю тему.

П'ятиріччя «Плугу»[481]

ретього квітня минає п'ять років з дня заснування спілки селянських письменників «Плуг» — перший ювілей цілої літературної групи на Україні. Саме святкування цього ювілею перенесено на 7 травня, коли в Харкові скликається черговий IV з'їзд членів спілки. Тоді ж, очевидно, повніше буде освітлено в статтях її діяльність і значіння в культурно-мистецькому русі. Тепер обмежимося лише кількома загального характеру міркуваннями з приводу самого ювілею як такого.

Він майже сходиться з десятирічним ювілеєм радянської преси, і тут мимоволі впадає в очі оця різниця чисел: 10—5. Вона показує, як спізнився розвиток літератури, порівнюючи із загальним революційним рухом, яка література наша ще молода і які великі вимоги ставить перед нею сучасність.

Ювілей «Плуга» — перший ювілей радянської революційної літературної організації на Україні. Лише політика радвлади могла довести до такого ювілею — революційно-селянських письменників. За старих часів вона була б десь у запіллі або геть далеко за межами України, продовжувала б далі Шевченка, Франка, Драгоманова. Хоч як здається таке твердження голоагітаційне, його не можна оминути й не нагадати, що радянська Україна існує лише десять років.

І знов — лише п'ять років існує революційна письменницька організація, що склалася не з старих «готових» письменників, а з молоді, що щойно взялася за загальне вчення й разом із тим за перші художні спроби. Це теж знаменна риса ювілею — це ювілей нової радянської інтелігенції, тої інтелігенції, що приходить з полів і заводів.

Вона ще не високої культурности. Власне, як культурність розуміти: висококультурні англійці вважають за «святе діло» давити чоботом на горло Китаю, що тягнемся до кращого культурнішого життя. Хто з них культурніший? Так само, хто культурніший: ославлений від «графомана» початкуючий письменник, що, голодаючи й недосипаючи, тягнеться до знання, до науки, до опанування всіма здобутками попередніх поколінь, чи представники деякі висококультурні цих поколінь, що недоброзичливо зустрічають ці потуги.

Але з цією невисокою культурністю революційні письменники виходять на герць із старою літературою і здобувають собі читача, відвойовують його в народників. П'єси плужан, як показала анкета Головполітосвіти, не зважаючи на молодість і недосвідченість їхніх авторів, ідуть поруч із п'єсами корифеїв української драматургії і користуються не меншим успіхом. Читачі в хатах-читальнях, у сельбудах теж уже знайомі добре з оповіданнями плужан, і вони мають почесне місце на поличках радянських бібліотек, витісняючи Кащенок[482] та Грінченок із Загірньою[483]. Пісні, марші плужанські співають червоноармійці, школярі, комсомольці, заміняючи дореволюційну пісню. Ще трохи — і інтелігент радянський, що потребує речей високої кваліфікації, великої художности, їх матиме від цієї революційної молоді.

Отже, ювілей — це одна з перемог молодої радянської інтелігенції.

Чи є тут перемога і літературна, і мистецька? Чи створено щось вище за попередні зразки, якісь нові форми, жанри і т. ін.?

Ні. Цим ані «Плуг», ані взагалі нова українська література похвалитися не може. Нові форми, нові жанри щойно творяться й ще не набули викреслених рис. Нова поки що лише тематика. Але ми стоїмо саме перед буйним розвитком радянської літератури, коли молода художня сила разом із новим змістом дасть і нові мистецькі форми, початки яких уже видно й тепер.

Це те саме, що ми спостерігаємо в економіці, коли слідом за періодом відбудови ступаємо в період реконструкції. Останнього року в літературі помічається захоплення старими «класичними» формами. Це ознака кінця періоду відбудови — «пускається в оборот» рештки старого капіталу, опановується останнє досягнення старої техніки. Далі неминуче мусить іти період реконструкції.

Це теж не можна не згадати під час ювілею — досягнення в справі опанування старою культурою. Вони великі в галузі поезії, менші — в художній прозі, найменші — в галузі критики. Але вони є.

Зрештою, треба відзначити сталість організації революційного письменства, що не розгубилось у тяжких умовах непу, не втратило революційних перспектив, не вважаючи навіть на гостру літдискусію останніх двох років, що потребувала навіть втручання найвищого директивного органу країни.

З такими загальними думками підходимо до ювілею «Плуга», маючи надію детальніш освітлити його працю й перспективи, перспективи міцної групи революційно-селянських письменників, у наступних статтях[484].

У попередній статті ми зазначили, що розглядаємо майбутній ювілей (7 травня) спілки селянських письменників «Плуг» і переведену нею роботу як певну перемогу, певні досягнення тої нової радянської інтелігенції, що заповнює наші робфаки, вчителює по трудшколах, працює в редакціях радянських часописів: саме з цих елементів складалася й складається тепер переважна більшість плужан.

Спиняючись на громадській ролі «Плуга» і аналізуючи культурні прагнення цієї групи радянської інтелігенції, не можна минути її участи в так званій «літературній», а по суті політично-громадській дискусії, що точилась на Україні протягом двох останніх років.

Не маючи змоги докладно спинятися тут на цій участі, згадаємо лише перше питання, з якого, власне, і почалася дискусія — перше політично-громадське гасло «Европа чи просвіта».