Розділ «Вибрані твори»

Цьому питанню присвячено цілі диспути (наприклад, в УАН[485] — з окремим виданням стенограми), цілі розділи окремих брошур (Хвильового, Ґадзінського[486], Поліщука, Буревія і т. ін.), написано десятки журнальних і газетних статей (докладний покажчик дискусії, між іншим, тепер друкується в третьому альманаху «Плуга»).

Проблема «Европа чи просвіта» модифікувалася на всякий спосіб, звужувалася й поширювалася, переплутувалася з десятками інших проблем — літературних, громадських, політичних. Кожний диспутант тлумачив її по «своєму образу й подобію», додавав той чи інший присмак.

Але в своєму первісному вигляді, як його поставив тов. Хвильовий і як відповідали йому плужани, ця проблема звучала так: «Европа чи просвіта» або «Зеров чи Биковець[487]», причому під прізвищем Зерова розумілося висококваліфіковану міську інтелігенцію буржуазного походження, а під Биковцем — інтелігенцію сільську, просвітянсько-куркулячого походження. Всю справу в цілому ставилося так: на кого в нашому культурному русі нам, радянській суспільності, треба спиратися, на кого орієнтуватися, маючи на увазі, що обидві ці категорії небезпечні певними ідеологічними ухилами і до обидвох треба ставитися застережливо.

Думка прихильників «Европи» була: «просвіта» для нас небезпечна, урбанізована «Европа» нам корисніша, — на неї треба орієнтуватися, її в найбільшій мірі прилучати до культурного будівництва.

«Плугові» ж накидували симпатії до «просвіти» — орієнтацію на сільську куркулячого походження інтелігенцію.

Яку відповідь дав «Плуг» у постановах своїх зборів, з'їздів, літературних виступах окремих своїх членів? На нашу думку, відповідь таку, що вона характеризує значно політично-громадську зрілість цієї частини нашої молодої радянської інтелігенції.

Ця відповідь звучала так: Ми не повинні орієнтуватися ні на «Европу», ні на «просвіту». Всю проблему поставлено неправильно, бо нема в запитанні найменування основного двигуна радянської культури, основного будівника соціялізму — пролетаріяту з революційним селянством, що йде разом із ним.

Ми мусимо орієнтуватись насамперед на творчість робітників і селян, їй допомагати в першу чергу розвиватися й засвоювати собі гегемонію на культурно-мистецькому фронті, як і на всіх інших.

Що ж до «Европи» та «просвіти», тобто щодо відношення нашого до різних шарів інтелігенції, ми мусимо найбільшу увагу звертати на ті кола її, що найближче стоять до робітничо-селянських мас — це не значить «орієнтуватись» на неї.

Виходячи з цієї принципової установки, «Плуг» організував свою літературно-громадську роботу й намагавсь переконати товаришів, що іменували себе пролетарськими письменниками, організувати свою працю по своїй лінії — обслуговування пролетарських мас — у такий самий спосіб.

Спосіб цей охрищено «масовізм», і в ньому диспутанти відшукували елементи упрощенства всупереч «академізмові», як названо іншу течію — прихильників теорії «Европа».

Отже, «Плуг» мав рацію відкидати від себе обвинувачення в прихильності до «просвітянства», разом із тим щиро визнаючи, що впливи просвітянської ідеології серед його членів, сільського походження інтелігентів, не можуть не бути, що неминуче, і «Плуг» вважає за свою основну мету, як сказано в першому параграфі його статуту, із цими впливами боротися.

Водночас він закликав своїх опонентів визнати, що й на них діють ворожі пролетаріятові ідеології і що, орієнтуючись на «Европу», викидаючи таке гасло, ці товариші явно піддаються цій ідеології, відходять від єдиновірної, єдиноприпустимої орієнтації на творчість робітничої маси.

Так стояла справа з одною з основних політично-громадських проблем, висунутих у час «літдискусії». «Плуг» вважає, що в даному разі він не схибив, чого не можна в повній мірі сказати, звичайно; щодо інших моментів ідеологічної боротьби були, певна річ, гріхи, і відповідні директивні органи у свій час зазначали це.

Відмінність «Плуга» від усіх інших організацій, не виключаючи навіть «Молодняка», в тім, що склався був він із гурта молоді, що лише хотіла бути письменниками й демонструвала пару віршів десь у журналі (як от Панів[488], Сенченко[489] — у «Шляхах Мистецтва») чи газеті або теж у газеті (майже поспіль у «Селянській Правді») побутовим нарисом, що лише недосвідчений читач міг назвати оповіданням (як от Панчеві «Житні етюди»).

Тоді це дійсно була підготовча школа, літературний гурток або «фабрика поетів», як колись на плужанській вечірці в Києві обізвав «Плуг» Гр. Косинка[490].

Оформивши себе перший у сталу організацію (попередники «Гарту», як от Всеукраїнська федерація пролетарських письменників 1921 року, такою сталою організацією не були і не встигли колективно виявитися, завмерши на перших своїх виступах — «Жовтень»[491], «Арена»[492] і т. д.), «Плуг», певна річ, явився на довгий — по-революційному довгий — час тим центром, куди валом пішла жовтнева літературна молодь, що за інших обставин, мабуть, і не була б у «Плузі»: чи то з інших ідеологічних переконань, чи з характеру художніх прагнень.

І цей період можна назвати підготовчою школою, загальним, так би мовити, курсом, після якого почалась диференціяція, тим більше, що утворилися інші організації, відмінні від «Плуга».

Так, плужани поповнили 1923-24 р. р. «Гарт», потім ВАПЛІТЕ, де тепер колишні плужани складають добру четвертину, спілку письменників Західньої України, де плужани майже всі, на три чверті «Молодняк», мало не на половину теперішній ВУСПП[493], окремі плужани пристали до київського МАРС'у, один, Коляда[494], тяжить до футуристів. Отже, нема революційної літературної організації на Україні, що не мала б у своєму складі колишніх плужан. І в той самий час «Плуг» лишається численною організацією (понад 100 членів), серед яких чимало є «справжніх» письменників, тобто товаришів, що здобули собі літературне ім'я в читацьких масах.

Отож ці організаційні пертурбації і зміни створили надовго таке вражіння (навіть О. Дорошкевич[495] цьому піддався, пишучи в новому виданні «Історії української літератури», що «Плуг» перетворився власне на літстудію), ніби й надалі буде так: ітимуть малописьменні селяни в «Плуг» із клунками віршів, тут вони оговтуються, шліфуються, «виводяться в світ» — і гайда на «вищий щабель»: кудись у ВАПЛІТЕ тощо.