Розділ «У пам'яті людській»

Петро Панч

Біля колиски «Плуга»[808]

оли Сергій Пилипенко очолював Спілку селянських письменників «Плуг», «папаша» стало другим його ім'ям. «Плуг» був першою громадською організацією на культурному фронті Радянської України. Боротьба за перемогу Великої Жовтневої соціялістичної революції на цьому фронті набирала першочергового значення.

Метою «Плуга» було об'єднання розпорошених доти селянських письменників, які, ґрунтуючись на ідеї тісного союзу революційного селянства з пролетаріятом, ішли до нової, соціялістичної культури. Такі думки були покладені в основу ідеологічної і художньої плятформи Спілки селянських письменників. До «Плуга» потяглися не одиниці і не десятки, а сотні селюків, розкутих революцією. «Плуг» хутко почав рости.

Далі все залежало від практики письменницької організації і таланту організатора. Практика «Плуга» допускала прийом не тільки в індивідуальному порядку, а й цілими гуртками. Вимагалася тільки загальна ухвала і виписка з протоколу зборів.

Сергій Пилипенко виявився талановитим масовиком.

У Харкові, де тоді була столиця України, в Селянському будинку серед справжніх плугів і борін почали відбуватися щопонеділка регулярні плужанські вечори, доти не знані. На цих вечорах можна було послухати автора поеми «Червона зима» Володимира Сосюру, із уст самого Андрія Головка — його оповідання «Червона хустина», почути невгомонного автора «Буйного хмелю» Олександра Копиленка[809], нові вірші Андрія Паніва, Наталі Забіли[810], посперечатися з Іваном Сенченком про його «Червоноградські портрети», а з Григорієм Колядою — про його поему, в якій «Індустрія халявами зорить...». На літературних вечірках можна було зустрітися з автором популярної пісні «Гарно, гарно серед степу...» Іваном Шевченком і з молодим драматургом Дмитром Бедзиком.

Крім плужан, на зібраннях часто виступали в обговоренні прочитаного, а і більше в дискусіях про шляхи розвитку української літератури Василь Блакитний, Валер'ян Поліщук, Майк Йогансен[811], Остап Вишня, Гордій Коцюба, Олекса Слісаренко, Олесь Досвітній, виступав і автор цього нарису, а часто-густо були присутні — Павло Тичина, Володимир Ґжицький, Гнат Хоткевич[812].

Отже, посперечатися було про що, особливо знаючи, що в суперечках народжується істина. Цією істиною були шляхи, якими мусить крокувати нова література, нове мистецтво. Цих шляхів шукали поодинці і купно, а найзавзятіші «новатори» кричали навіть: «Геть Пушкіна! Геть Шевченка!» Це імпонувало студентській молоді, яка заповнювала зали, бо й себе вона вважала невід'ємною часткою нового процесу.

Сергій Пилипенко все терпляче слухав, крутив вуса і тільки посміхався: «Молоде вино завжди бродить бурхливо!» Але коли на трибуну вискакував хтось із «деструкторів мистецтва», що називали себе футуристами, а чи хтось із «естетствуючих», які кричали про кінець літератури й мистецтва, Пилипенко хмурив брови, проте й тут обмежувався короткими репліками на кшталт «не дав бог свині рогів». Прихильникам гасла «мистецтво для мистецтва» чітко і ясно відповідав Василь Блакитний: «Ніякого кінця, лише початок. Початок буйного розвитку... Буде нова література, нове мистецтво... нового людства!»

Сергій Пилипенко по-батьківськи відстоював очолювану ним Спілку селянських письменників, долаючи при цьому опір «революційних». Був він людиною освіченою, з великим досвідом журналіста, бойового командира і цим помітно вирізнявся серед членів «Плуга», прибулих переважно з периферії, проте у взаєминах з ними поводився завжди просто, товарисько і чуло. Допомагав багатьом і матеріально. Часто можна було почути: «Папашо, руб і папіросу!» І це стало вже летючою фразою серед плужан.

Практика літературних вечорів «Плуга» хутко поширилася на периферію. В Полтаві влаштовувалися свої вечори, на яких виступав комсомольський поет Павло Усенко[813] і чарував слухачів своїм віршем «Дівчино-секретарю», Григорій Епік читав «Червону кобзу», Леонід Первомайський — «Комсу».

За вечорами ширилася й поголоска про голову «Плуга» Сергія Пилипенка як доброго генія молодої української літератури: до «Плуга» стали приносити початківці свої рукописи цілими торбами. А коли Спілка почала видавати «Селянську бібліотеку», альманах «Плуг» та журнал «Плужанин», кількість плужан уже не піддавалася обліку. Всі, хто мав якесь відношення до культури, намагалися оголосити й себе плужанами, пхалися під кожух (незмінний одяг голови «Плуга») Сергія Пилипенка. Таким його і увічнив у першому альманасі «Плуг» художник Сашко, як підписувався тоді ілюстратор газети «Вісті» Олександр Довженко.

Літературну діяльність Сергій Пилипенко розпочав із друкування байок. Зараз цей жанр носить масовий характер, а на той час з байками виступали поодинокі поети — Пилипенко, Ведмицький, Годованець, і їхні імена незабаром стали популярними.

Разом із байками Пилипенко писав і оповідання. Здебільшого вони присвячені героїчним подвигам революціонерів — «Броневик», «У боротьбі», «Тамбовці». Написані вони були вправною рукою, але громадська робота та ще служба ставали на перешкоді літературній праці. До того ж Пилипенко вважав розвиток української літератури першочерговою справою і більше дбав про виховання молодих кадрів, ніж про свою творчість.

З кожним роком плужанство все більше ширилося по Україні. Спочатку це було корисним і бажаним явищем, але з часом такий масовізм став обертатися в свою протилежність: ідейне керівництво послаблювалося, художницькі критерії знижувалися. Все це поволі призводило до виродження первинних ідеалів «Плуга».

1960 р.

Володимир Сосюра

Уривок з роману «Третя рота»[814]