Розділ «Документи та матеріали»

Життєпис[679]

Народився року 1891-го. Родина — з полтавських козаків, за офіцерський чин — по-старому — особистий дворянин, як і батько, що був народним вчителем, а за переконанням — народоволець[680].

Дитячі роки — в селі, на полі і біля череди. Далі — Київська Перша гімназія, казеннокоштним за маломочність і добре вчення. Літо — в селі і в різних трудових артілях, — так і в дальшому житті: учнем у палітурні, стельмашні, теслярні, грабарем, косарем, десятником на болотяних роботах. Далі це сполучалося з революційною пропагандою між селянством, бо вже року 1905-го зв'язався з гуртками соціялістів-революціонерів, а року 1908-го став їх дійсним членом. Початкові соціялістичні знання одержав від свого батька, а в партію у[країнських] с[оціялістів]-р[еволюціонерів][681] увійшов через гурток Я. Шульгина[682], батька відомого Ол. Шульгина[683], міністра Центральної Ради, і автора «Історії Коліївщини»[684].

Найбільший ідеологічний вплив у часи юнацтва зробили на мене твори Драгоманова. Вирішив іти його шляхом, пішов на історичний факультет Київського університету по відділу славістики. Крім античних мов, вчив французьку, німецьку, італійську, чеську, польську, сербську (тепер на всіх читаю, але розмовляти не можу — десять років не доводилося). Готувався до професури, написав переклад і історично-філологічний дослід про «сербську Іліяду» — «Горскій Віенаць»[685], одночасно працював над українською історією, мовою і літературою. Практичні роботи вів під керунком проф. Флоринського[686], Лук'яненка, Степовича[687], Науменка[688], Довнар-Запольського[689], Перетца[690], Рязанова, Покровського[691] й інших.

Поставивши собі за мету раніше здобути освіту, великої активної участи в партійній праці не брав, був членом студентських громад, переховував нелегальну друкарню, брав участь в перевозці і розповсюдженні закордонної літератури, складанні відозв і проклямацій і видрукуванні останніх.

Одначе року 1912-го з намови мого одноклясника, сина проф. Флоринського, і з доносу цього останнього був висланий з Київщини на 1 р[ік] 8 міс[яців] «без права в'їзду в університетські міста» як підозрілий щодо приналежності до анархо-революційних груп. Певних доказів винайдено не було, в тюрмі був недовго.

З другими документами получив посаду вчителя вищої початкової школи в м. Баришполі на Переяславщині. Викладав історію, словесність, логіку, психологію — як в цій школі, так і потім в учительських семінаріях і жіночих прогімназіях. Прослухав спеціяльні курси при Глухівському учительському інституті, куди вніс проект курсу лекцій для вищих народніх шкіл по «історії людської культури», замісць окремих курсів історії, словесности і мови. Одночасно брав участь у Переяславсько-Лохвицькій організації с[оціялістів]-р[еволюціонерів].

На початку імперіялістичної війни рядом есерівських гуртків було вирішено неодмінно йти в війська Київської округи, що мали певне революційне минуле, з надією, що по скінченні недовгої, либонь, війни зчиняться події, аналогічні дев'ятсот п'ятому — шостому рокам і закінчаться соціальною революцією.

На фронті (разом з 20 товаришами, що попали в XXI армійський] корпус і всі, крім трьох, загинули) я перейшов стадії від рядового до капітана, мав усі обер-офіцерські нагороди, був тричі поранений і двічі контужений. Через це, а також через попсовані очі (складний астигматизм і близькозорість) тепер підлягаю звільненню від військової служби, одначе брав участь в кампаніях проти Денікіна і поляків як командир бригади, причому ще раз получив контузію.

Революційна пропаганда на фронті дала свої наслідки: з першого дня революції був обраний, не дивлячись на свій чин і посаду батальйонного командира, в полкову салдатську раду, далі — в дивізійну і армійську. Був товаришем голови української Ради XII армії і Північного фронту. Вів агітаційно-пропагандистську секцію, видавав фронтову газету «Український голос»[692] (в Ризі).

З часу жовтневого перевороту був комісаром полка (151-го) і дивізії (33-ї), але лишався членом УПСР, будучи в армійському і фронтовому комітетах. Тим часом свою кандидатуру до Установчих зборів[693] зняв, мотивуючи прихильністю до форми влади Радянської, що змушує також заявити про певне розходження з загальною позицією есерів. Це був наслідок юнацького знайомства з максималістами і ідейним розчаруванням в першій фазі революції, а також товаришування з членами латиської п[артії] с[оціял]-д[демократів] (більшовиків]). Раніше з більшовиками ніде не стрічався, і їхня позиція була мені неясна (на Вкраїні до війни я про їх і не чув).

Після демобілізації повернувся до Києва — за скілька день до гетьманського перевороту[694]. Не мав змоги одразу орієнтуватися в політичних угрупованнях і тактиці, бувши ввесь час революції в Латвії. Заімпонувала мені Селянська спілка своєю масовістю і реальним зв'язком із революційним селянством, що виступило проти гетьмана. Був членом Київського воєнно-революційного комітету, членом губернського, а далі — центрального Комітету Селянських спілок, редагував «Народну волю», одсидів 3 місяці гетьманської в'язниці, восени вісімнадцятого був кооптований в Центр[альний] Ком[ітет] УПРС, де займав ліву позицію, наміряючись зробити на Трудовому Конгресові[695] з групою однодумців виступ на користь Радянської влади і союзу з більшовиками. Це не вдалося — захворів на запалення легенів, вийшов з лікарні вже під звуки «Інтернаціоналу», прочитав перші відчити про VIII з'їзд комуністичної партії, оголосив у київських газетах про свій вихід з УПСР і 13/ІІІ — 19 р. був прийнятий в партію комуністичну, оминувши стадію боротьбизму[696].

В КПУ працював переважно як редактор партійних і радянських часописів (київських «Більшовика», «Вістей», «Комуніста»), в редвідділах Всевидаву, завідував видавництвом ЦК КПУ «Космос»[697], за маркою котрого вийшла перша партійна програма вкраїнською мовою і т. п. Завідував Губвідробселем[698] і був членом Київського бюро Губкомпарта[699]. В часи кампаній військових — на фронті комбригом. Лекторував на курсах ПУокра[700], районних школах, курсах для селян при Селян[ському] буд[инку][701], де працюю і тепер на посаді завідуючого Політвідділом Всеукраїнського] управління. Крім того, редагую орган ЦК КПУ «Селянську правду».

25/VII 1921 р.

Статут

спілки селянських письменників «Плуг»[702]

1. Спілка «Плуг» має на меті об'єднувати розпорошених досі селянських письменників, що ґрунтуючись на ідеї тісного союзу революційного селянства з пролетаріятом, ідуть разом з останнім до утворення нової соціалістичної культури й ширять ці думки серед селянських мас України без різниці національностей.

2. В основу своєї праці спілка ставить боротьбу з власницько-міщанською ідеологією серед селянства і виховання, як своїх членів, так і їхніми творчими зусиллями — широких селянських мас в дусі пролетарської революції та притягнення їх до активної творчости в цьому напрямі.

3. Виходячи з зазначеної вище мети і завдань, спілка не перешкоджає окремим членам її вступати одночасно до інших літературно-мистецьких організацій, що стоять на ґрунті обстоювання соціалістичної культури.