Розділ «Вибрані твори»

Конкретніше: чи нам чекати, поки молодняківці «в динаміці» підростуть і тільки тоді пролетарське суспільство спроможеться на пролеторганізацію, чи й немолодим (віком) пролетписьменникам можна вступати зараз у «Молодняк», бо це і є те, чого ми так довго очікуємо?

І ще одна неясність, що зачіпає «Плуг». Тов. О. Кундзіч так плужан, спасибі йому, кваліфікує: «„Плуг“ є організація, що не турбується і не має установки турбуватися (розумію — турбуватися активно) про досягнення можливих верховин пролетлітератури». За які верховини «Плуг» (очевидно — пасивно) турбується, лишається невідомим. Але, як протилежність, висовується гасло «Молодняка»: «наша мета гартувати фалангу художників з робітничо-селянської молоди». Тепер розуміємо: «Плуг» — організація революційно-селянська, тобто сумнівна щодо ідеологічно-пролетарської чіткости, а «Молодняк» — організація робітничо-селянська. Вірно — більше шансів на витриманість. Ну, а як же з суто пролетарською бути? Знов чекати на «динаміку»?

До цього прилучається старе болюче питання — про літгуртки, про тих, кого називати чи не називати «халтурниками», називати чи не називати своїми товаришами. Чому тов. Кундзіч може бути в бюро «Молодняка», а який-небудь «провінціял — енко» не може? Де межі молодняка? Де кінчається учоба на письменника і починається кваліфікація на письменника? Для літературної молоди це питання гостріше стоїть, ніж де, і його не поминути молодняківцям.

Нас можуть запідозріти в нападі на молоду організацію, тому зазначаємо твердо і без ніякого туману:

На нашу думку, для існування на Вкраїні «Молодняка», організації типу «Молодої Гвардії» в Росії, приспів час, цю організацію ми вітаємо і будемо підтримувати.

Але в той же час ми вважаємо, що на Україні, крім «Молодняка», приспів час творити суто пролетарську організацію, якою мала б бути ВАПЛІТЕ, та з відомих причин не виправдала надій, і якою колись прагнув був бути «Гарт».

Отож, «у динаміці» молодняківці перманентно переходитимуть до цієї нової організації, а натомісць приходитимуть до них свіжі резерви знизу.

Так треба ставити справу — і, на жаль, цього не бачимо в деклярованій статті О. Кундзіча.

Новий літературний союз[476]

ролетарські письменники України готуються до з'їзду.

Виголошується гасло єдиного революційного фронту. Пора покінчити з організаційними справами і всі сили покласти на те, що мусить робити письменник — писати... Треба пошкодити цій справі, пересварити робітничо-селянських мистців, дезорганізувати їхню роботу.

Перед, звичайно, веде ВАПЛІТЕ — вільна академія пролетарської літератури на чолі зі своїм ідеологом т. М. Хвильовим.

Критико-публіцистичне лезо першого числа журнала «Вапліте» скеровується не на кого іншого, як на т. В. Коряка, що зараз свої сили покладає саме на організацію пролетарських письменників, саме на консолідацію революційних сил. У статті «Соціологічний еквівалент» М. Хвильовий всіма способами намагається здискредитувати В. Коряка як критика-марксиста, винуватить, що він не дав докладних характеристик окремих авторів і окремих їх творів і т. д. Кінчається стаття закликом: молоді критики (як-от Б. Коваленко[477]) не йдіть за Коряком, у нього нічому не навчитесь. Ось як треба критикувати (наприклад — твори Ів. Сенченка), а не так, як В. Коряк, і йдуть панегірики творам ваплітян.

Мета ясна. Зброю направлено вірно. Ваплітянам допомагає новий союзник — бувший комункультовець В. Василенко[478] на сторінках... «Комуніста» статтею-рецензією на журнал «Молодняк». Основний мотив рецензії — молодняківці, цурайтеся «Плуга», відходьте від нього якнайдальше, не майте з ним нічого спільного.

І тут мета ясна: вставити клин поміж цими спорідненими організаціями саме в цей момент, коли потрібується спільна робота, спільна акція на фронті ідеологічної боротьби.

Маємо, таким чином, новий літературний союз — Хвильового з Василенком. Робота дружня — не за страх, а за совість. Вся пролетлітература може з цього тільки радіти — і ми, плужани, приєднуємось до цієї «радости». Нащо, справді, полемізувати з Донцовим тощо, коли В. Коряк ближче?

Що таке «плужанство»[479] 

 запалі літдискусії полемісти чимало приємних епітетів попідносили один одному. Створений був і термін «плужанство» як щось тотожне «просвітянству», селянському примітивізму і взагалі чомусь низькому, кепському. Демагогія є демагогія, тому вона й не боїться з брехні правду робити, аби, мовляв, мені добре було... Основне, що давало змогу нашим паплюжникам підносити таке трактування, є те, що ми одні на Вкраїні носили назву спілки селянських письменників. Отож, коли селянські, то й просвітяни, то й назадники і т. п. Одне слово, нам накидалася репрезентація всього селянства. Кажемо цим доброзичникам: дякуємо красненько за таку репрезентацію! Ми її ніколи не домагалися, а щоб було ясно, якою групою революційних селянських письменників є «Плуг» і що таке плужанство як літературно-громадська течія, посилаємо читачів до першої нашої літературної сторінки в газеті «Селянська Правда»[480] (7 січня 1923 р.), що вийшла з гаслом:

Ми йдемо від плуга до машини,

Од села в майбутнє місто.