Розділ «Вибрані твори»

Заява комуністів-ваплітян[471]

ісля півторарічної жорстокої літдискусії, що почалася памфлетами т. М. Хвильового й кінчилася широким обговоренням справ культурного будівництва на Україні в центральному органі компартії, президія ВАПЛІТЕ склала зброю і визнала свої помилки. В № 280 «Комуніста» (4 грудня) читаємо «Заяву групи комуністів членів ВАПЛІТЕ», підписану т. т. Досвітнім, Хвильовим і Яловим. Цитуємо:

1. Ми визнаємо, що гасло орієнтації на «психологічну Европу», будь-яку «минулу — сучасну», «пролетарську», «буржуазну» враз із змаганням розриву з російською культурою, поруч із нехтуванням Москви (що є центр всесвітньої революції), як і «центра Всесоюзного міщанства», було безперечно збоченням із клясової пролетарської лінії інтернаціоналізму.

Цією заявою вичерпується проблема «Европа чи Просвіта», що про неї цілі стоси списано й брошурки понавидавано. Ясно, що «ні Европа, ні Просвіта», як це пробували й ми посильно доказати на сторінках «Плужанина», хоч і одержували за це назву «просвітян» і тих, що не розуміють усієї величі європейської культури.

Друга не менш важлива заява звучить так:

2. Ми визнаємо, що теорія боротьби двох культур в інтерпретації тов. Хвильового відповідає економіці капіталістичного розвитку і що цілком неможливо застосовати її в будівництві нової української, радянської культури на базі радянської економіки й диктатури пролетаріяту.

Так, товариші! І ми весь час товкли про теорію двох культур, та не національних, а клясових — про боротьбу за інтернаціональну пролетарську культуру, куди й українські пролетарі внесуть свою частку. Нас за це звали «напостовцями», «москвофілами», «епігоністами» і ще хто й чим. Справа вичерпана й тут, як і в дальшому визнанню:

3. Так само за помилку ми вважаємо «апологію» неокласиків у першому зошиті «Вапліте».

Ми дуже раді, що й тут не помилилися, вказуючи на цю помилку статтями й рецензіями в нашому журналі.

З одним ми не згодні в деклярації ваплітян. Пояснюють вони свої помилки тим, що:

до вищезазначених збочень від пролетарської партійної лінії ми дійшли в запалі літературної дискусії, в боротьбі з проявами неуцтва, напостовства та просвітянства, в запалі боротьби проти вікового «епігонізму», що проти них ми вважаємо за свій революційний марксистський обов'язок провадити боротьбу й надал.

Як у запалі, так у запалі... Так, може, не все те, що в тому запалі називалося напостовством, просвітянством і епігонізмом, було дійсно таким. Може, й тут є помилки? Це — перше.

По-друге: ці смертні гріхи ваплітяни досі шукали здебільша серед революційних літературних об'єднань, зокрема у нас, плужан, тобто тих, хто й сам (див. наші передові) не зрікається від можливости засмічення буржуазною ідеологією і свідомо з цією можливістю бореться, саме для цієї боротьби об'єднуючись і шукаючи братерського співробітництва в пролетарських організаціях. Тим часом справжні огнища буржуазної думки лишалися без обстрілу з боку ваплітян.

От із цим ми й не згодні в їх деклярації: мало пообіцяти боротися з просвітянством і т. д. (в тому ваплітяни матимуть у нас посильних спільників), але треба вважати за свій революційний марксистський обов'язок боротися в першу чергу з тими, хто їхні думки використовував проти компартії і радянської влади — з закордонною і тутешньою внутрішньою еміграцією, з кублами буржуазної думки. Хто зорав поле, мусить його й заволочити.

Перший виступ «молодняка»[472]

е дуже він удалий. Це декляративного характеру стаття Олексія Кундзіча[473] (члена бюра групи) в № «Комуніста» від 12 грудня. Примітка до статті каже, що вона «подається яко відповідь на ту величезну кількість запитань, що ми (молодняківці) одержуємо в листах і усно з усіх усюдів». Відповідь тов. О. Кундзіч дав дуже просту: «Приєднуйтесь до нашої лінії, не пишіть халтури, і ми будемо вас вважати своїми товаришами». Може, когось ця формула і задоволить, але більшість усе ж таки, гадаємо, запитає: «А в чому ж полягає ця „лінія“ і куди вона приведе»? Відповідь така: «Наша організація являється ячейкою майбутньої пролеторганізації, ми мислимо собі можливости пролетарської літератури в динаміці, в природньому шляху дальшого розвитку пролетарського суспільства».

Коли взяти цю формулу в її теоретичному значінні, знаходимо знайоме ваплітівське твердження: на Вкраїні, мовляв, українського пролетаріяту немає — чого там пролетарською організацією розводитись. Спочатку — «дайош пролетаріят!» Але не це нас зараз цікавить.

Що це значить в організаційних справах? — За досить туманними фразами і безліччю потрібних і непотрібних лапок у статті тов. О Кундзіча (на всьому видно, що редакції «Комуніста» довелося попріти коло Кундзічевого стилю й мови) — у цій цитаті добачаємо саме те, на що ясної відповіли «Молодняк»[474] ще не дав, а саме:

Чи він хоче перетворитися в пролеторганізацію («в природньому шляху розвитку пролетарського суспільства») і, значить, щезнути як молодняк, а з нового літературного молодняку має творитися нова молода група за керовництвом ЛКСМУ[475]?

Чи він — молодняк — лише одна з організаційних ячейок, що боротиметься за творіння нової пролеторганізації і має й надалі лишатися як молодняк?