Розділ «Вибрані твори»

С. Пилипенко.

«Хто ліквідує пролетлітературу».

«КіП» №37

обувавши на курортах, ваплітяни з новим запалом кинулись у літературну дискусію. На голови супротивників знов посипались:

1) «Ворони, що з усякої нагоди чіпляють собі „марксівського“ хвоста, аби скидатися на павичів...».

2) «Ступи[450], хоч би й йоркширської чи якої там породи, що показують себе в своєму „органічному“ вигляді і в гонитві за жолудями підривають коріння молодого літературного дуба...».

3) «Цілковиті невігласи й персонажі з побутової „малоросійської“ п'єси»...

4) «Ті, що в них глузд давно з'їхав набакир... розводять літературну проституцію, що ім'я їй халтура... Компромітують всі наші зусилля у створенню письменника й письменства... Грають на „темних“ інстинктах... ліквідують пролетарську літературу... куркулізують її і т. д., і т. д.».

Це, так би мовити, об'єктивно. А суб'єктивно — бере президент Вільної Академії Пролетарської Літератури товариш М. Яловий ім'я «визнаного вождя ліквідаторства пролетарської літератури на Вкраїні тов. С. Пилипенка» і, нагороджуючи його також силою чемних епітетів, зрушується на нього в 36 номері «КіП'у» академічною статтею «Теоретична плутанина ліквідаторів».

Плутанина ця, на думку визнаного вождя пролетарської літератури на Вкраїні тов. Ялового сконденсована у такій моїй цитаті:

В художню літературу я (С. Пилипенко) включаю різні форми її від найпростіших до найскладніших і не тільки генералів від літератури вважаю за вояків, але й силу непомітних маленьких одиниць, що їхніми зусиллями не в меншій мірі формується великий багатогранний культурний процес («КіП» № 26 р.).

Хто ці непомітні маленькі одиниці — викривається в другій цитаті, що її згадує тов. М. Яловий «по пам'яті», а я можу навести точно:

Поняття літератури в радянських умовах ми повинні поширити, включивши в неї велетенську працю наших робсількорів, чого не знало буржуазне суспільство. Так само в поняття художньої літератури треба включити художній розділ наших стінгазет і рукописних журналів, як також і художні дописи робселькорії, бо й вони виявляють образний світ свого колективу. По суті різниця між ними і працею професіоналів-мистців полягає лише в числі і силі образів. Це речі даної категорії, різної лише кваліфікації. Спільні зусилля всіх їх вливаються в один могутній процес розвитку нової літератури, а цей — у загальне річище великої культурної революції.

Цієї думки я держався, держуся і держатимуся. І ця думка про поширення нашого розуміння літератури взагалі і літератури художньої зокрема називається шановними академіками ліквідаторством.

Тов. Яловий так про це пише в згаданій вище статті (підкреслення М. Ялового):

Все це поширення літератури «в пролетарському розумінні» є не що інше, як тільки звуження, зниження і приниження пролетарської літератури перед буржуазною; все це є примітивізм і упрощенство; все це є безсоромна вульгаризація наших завдань в справі втягнення в культурне (і в літературно-мистецьке зокрема) будівництво широких робітничо-селянських мас; все це є об'єктивно здачею позицій в галузі літератури попутницько-непманівській породі і фактично концепцією ліквідаторства пролетарської літератури.

Сказано сильно. Настрашитися є чого. Справді виникає питання про ідеологію, тільки без лапок, що їх так чомусь полюбляє наш опонент. Очевидно, що свиней, котрі підривають молодий дуб пролетарської літератури, треба гнати від неї, якнайшвидче і якнайдужче. Очевидно, що перед широким читачем треба викривати ворон, що чіпляють до себе марксистського хвоста і можуть паморочити голови несвідущим. Очевидно, що треба шукати соціяльних коріннів цієї викривленої ідеології десь серед куркульні, серед кіл буржуазного суспільства і показувати всю антипролетарськість, антикомуністичність цих невірних поглядів на пролетарське мистецтво.

Тому цілком слушно перед наведеною погромною тирадою тов. М. Яловий патетично викликає:

Але ж який «бог глузду» зможе дозволити нам зачисляти як пилипенківських школярів, так і наші тепер стінгазети з робсількорами до літератури? Та, очевидно, тільки той, що в нього глузд давно з'їхав набакир.

Риюся по своїй органічній звичці під пролетарським літературним дубом (зі словом «дуб» багато можна було стилістичних прийомів ужити, але полишаю ці вправи для ваплітянських аматорів образотворчого мистецтва) — і відшукую того — «бога глузду».