Розділ «Вибрані твори»

Сурогат це, підміна дійсного продукту фальшованим, а не компроміс. Почав Г. Коцюба статтю добре, а звів на пшик.

Тут іще додам, хоч до теми це не стосується: починає свою статтю Г. Коцюба так:

«Де отой знаменитий зріст художньої літератури, що про нього на всіх перехрестках, зокрема, в полемічному запалі твердять плужани та іже з ними?!»

Хочеться на відповідь запитати Г. Коцюбу та іже з ним: чи вам повилазило, простіть за плужанський вульгарний вислів, чи ви уподобались тій жінці в відомій казці, що до самої смерти, в воді топлючись, пучками, ніби ножицями, показувала: «стрижене, стрижене, стрижене!», коли воно навсправді брите було.

Ось вам відомості про кількість художньої літератури, виданої Держвидавом по роках:

[341]

Те ж саме можемо навести по інших видавництвах і спитати: що це — зріст чи не зріст? Чи правила аритметики на академіків, а в тому числі й на Г. Коцюбу не розповсюджуються?

Мені скажуть: так то кількосний зріст, а не якісний. Багато, мовляв, видали, та все казна-що. Знов неправда. Коли взяти мірилом повноту творів, їхній охват і спосіб охвату тем, ми знаємо, що на початку революції мали лише лірику, вірші-плякати, вірші-проклямації та невеличкі новельки. Жодного великого оповідання, жодної п'єси, жодної повісти. Далі все це поволі з'являється, й ми доходимо вже спроб дати сучасний роман — найбільшу форму художнього твору. Чи й цього академіки не знають? І це для них «стрижене»?

Знов не те, скажуть, бо бува велике та дурне. Гаразд, бува. Але знов поспитаю: чи оці письменники за п'ять років так-таки нічому й не навчилися? Чи їхні останні твори гірші за попередні? Чи «Осінь» М. Хвильового не вище від «Синіх етюдів»? Чи «Вітер з України» П. Тичини[342] не є кроком уперед від «Плуга», а «Плуг» від «Соняшних клярнетів»[343]. Чи плужани від примітивних агіток, переробок чужих творів і сліпого копіювання не переходять до вже досконалішої, самостійної творчости? — Коли все це теж «стрижене» — згоди не може бути, аж доки Г. Коцюба і іже з ним не втопляться зі своїм небажанням бачити те, що всі здорові людські очі бачать.

І тут треба було піти Г. Коцюбі на «компроміс», що його занотував жовтневий пленум «Плуга»: література наша росте, удосконалюється, але відстає від зросту культурних потреб трудящих мас. Так це — інша річ, інша тема. Г. Коцюба до неї ще не додумався.

Ну, може, колись...

Від літдискусії до творчої праці[344]

Ви повинні дійти того, щоб сказати, що недоукам у нас немає місця. Коли буде комунізм,— тоді вчення буде м'якіше. Тепер же я кажу, що вчення не може не бути суворим — під страхом загибели.

З промови В. Леніна на з'їзді політосвіти.

 умовах «мирного суборництва», як каже відома резолюція ЦК ВКП[345], треба працювати пролетарським письменникам. Це значить, що пролетарський і пролетарсько-селянський письменник має боротися з ідеологічно ворожою чи ідеологічно далекою трудящим літературою своєю мирною зброєю — творчістю. Творами своїми він має одвоювати читача в суперників і підпорядкувати своєму впливові. Це не анархічна конкуренція. Революційні письменники мають виступати колективно, організовано. В цій боротьбі вони користатимуть з матеріальної і моральної підтримки з боку партії (§14 резолюції]).

Плужани мають цю підтримку. Постанова політбюро ЦК КП(б)У[346] говорить: «„Плуг“ провадить велику й важливу працю, яку партії слід всебічно підтримувати... „Плуг“ повинен залишатись організацією селянських письменників в ділянці художньої літератури».

Тамо ж було попередження: «щоб місцеві групи „Плуга“ не набирали масового характеру й не зливалися з організаціями сількорів». Це завдання — застереження від можливих спроб керувати сількорами — «Плуг» виконав і строго розмежував свою діяльність не тільки від сількорівських організацій, але й від літгуртків при сельбудах, школах, клюбах і т. д. Разом із тим «Плуг» лишався організацією масовою, тобто не мистецьким гуртком, не замкнутою асоціацією, а колективом, що веде широку літературно-громадську працю.

Наслідком цієї праці стала популярність «Плуга», широке знайомство з його метою, завданнями й методами роботи, не тільки на Вкраїні, але й за межами її плужани були і є творцями дійсно масової, приступної численним колам читачів, літератури. Вони своїми молодими ще недосвідченими руками дали радянському селянинові перші паростки нової революційної селянської творчости й задовольнили першу згагу, перший голод на нову книжку. В цьому велика заслуга «Плуга», що й одмічено в наведеній постанові ЦК КП(б)У.

Але час іде. Клясова боротьба ускладняється й поглиблюється, питання «хто кого?» стоїть перед нами з навратливою різкістю. Пролетаріат повинен у боротьбі з капіталізмом удержати коло себе селянство. На одній з невеличких ділянок цієї боротьби діє «Плуг», завдання якого є допомагати пролетаріатові ідеологічно впливати на селян, навертаючи їх на шлях співробітництва з робітництвом своїми художніми творами, притягаючи до праці селян-письменників, що приймають диктатуру пролетаріята й разом із ним хочуть творити нову пролетарську культуру.

Велика проблема культурної революції, таким чином, стає перед нами на ввесь зріст. Слова т. Леніна, поставлені епіграфом, мають стати постійним гаслом революційних письменників переходової доби. Без кваліфікації питання «хто кого» розв'яжеться загибеллю пролетарського письменства. Без учення ми не тільки не здобудемо нових читачів, але й загубимо тих, що придбали. Це ясно.