Розділ «Вибрані твори»

«...Відкіля цей вульгарний марксизм? Він безперечно витікає з основної помилки лідера масовізму... — тов. Пилипенко вважає і без всяких застережень, що наше селянство є потенціяльний пролетаріят.

Хто із нас не чув від нього цієї формули! Скільки років подано було її на плужанських вечорницях! Якою чудовою симфонією звучала вона кілька років!..»

Глузує т. Хвильовий, та не з мене і не з «Плуга», аз... т. Леніна. Так, так, любі читачі, без ніякої демагогії — з тов. Леніна і взагалі з соціялізма. Приведемо на доказ паралель:

От цієї суті соціялізму, на превеликий жаль, тов. Хвильовий, як бачимо, не розуміє і з нашого бажання знищити різницю між пролетаріятом і селянством глузує, кажучи:

...Діялектика є революційний нерв марксизму і в той же час логіка протиріч. «Все тече» — як казав древній філософ Геракліт[319]...

Цим хоче тов. Хвильовий сказати, що наші твердження про майбутнє селянства як потенціяльного пролетаріята в умовах непа уже згадувати не можна.

Все тече... в голові в тов. Хвильового, а з тим усім і... віра в соціалізм.

Коли ж гадає він, що наведені цитати тов. Леніна застарілі, що компартія тепер держиться якоїсь іншої лінії і вже не дбає з селян колись робітників зробити, хай прочитає він доповідь т. Бухаріна[320] на зборах активних робітників московської організації 17-го квітня ц. р. («Правда» — 24 квітня 1925 р.) — «Новые задачи в области нашей крестьянской политики». Наприкінці цієї доповіді читаємо:

...Паралельно з загальним господарчим ростом спочатку буде ріст господарчих різниць, а потім, навпаки, господарство середняцьке і бідняцьке наближатиметься до рівня заможнього господарства. Зрештою ми досягнемо і такого ще вищого ступня, коли селянство щезатиме як особлива кляса по відношенню до пролетаріату. Ось що треба мати на оці як перспективу, що дуже далека, але все-таки стоїть перед нами...

Такі ж цитати (було б місце!) навели б ми з усіх сучасних керовників компартії (тт. Сталіна[321], Зінов'єва[322] і ін.).

Це єдино можлива марксистська перспектива, і з павперизацією[323] змішувати її не можна.

Цю перспективу ми бачимо й хочемо до неї наблизитися, а тов. Хвильовий називає це... «вульгарним марксизмом». Ми зі свого боку вважаємо його думки марксизмом навиворіт і рекомендуємо не брати приклада з панича Пшестшельського.

Про читабельну книжку[324]

очнемо з Леніна. Не для того, щоб спертися на найвищий авторитет, а тому, що ніхто так ясно й твердо не сказав завдань нашій молодій радянській літературі, ніхто так чітко, в небагатьох фразах не дав керовничої основної думки в наших заплутаних суперечках мистецьких. І тепер, коли ці суперечки знов загострилися, тепер, коли звідусіль ґвалтують про якусь «кризу» мистецьку (на мою думку, вона існує тільки в головах, чи вірніше — на язиці тільки тих, хто пролетарської культури не любить, не хоче, хто шкодить їй, і це твердження є теж одна із форм шкоди, що її інколи повторюють, як кажуть — «з легкої руки» — й ті, що працюють саме на терені пролетарського мистецтва) — так от тепер, перед новим культурним сезоном, коли ставитимуться біжучі соціяльно-громадські завдання, ці слова товариша Леніна треба гарячими літерами висікати на нашому бойовому прапорі.

Ось вони:

...важна не наша думка про мистецтво. Важно також не те, що може дати мистецтво кільком тисячам загального населення, що його числимо мільйонами.

Мистецтво належить народові. Воно має входити своїм найглибшим корінням у самісеньку гущу широких працюючих мас. Воно має бути зрозумілим цим масам і любимим ними. Воно повинно об'єднати почуття, думку і волю цих мас, підносити їх.

Воно повинно виявляти в масах мистців та розвивати їх.

Чи ж мусимо ми продавати невеликій меншості солодкі витівки — бісквіти, в той час, як робітничі й селянські маси потрібують чорного хліба. Я розумію це, звичайно, не тільки в точному змісті, а й фігурально.

Ми завжди повинні мати на оці робітників й селян. Заради них мусимо ми навчитися господарювати, рахувати.