Розділ «Вибрані твори»

З цих мрій академічних видко, що класовий підбор своїх членів не дуже їх непокоїть: селянського елементу (як-от П. Панч, хай він мені за цю істину пробачить — він у даному разі тільки приклад) академія не боїться.

Може, так воно й потрібно, може, справа йде про асоціяцію робітничо-селянських, радянських мистців? Добре. Але ж мистців? Кваліфікованих робітників? Бо ж навіщо було від інших простих смертних академічним титулом відрізнятися.

Так ні ж бо: академіки говорять, що ось такого члена прийняли, бо він пише якусь п'єсу. А другий взагалі бере участь у літературних справах, сам нічого не пишучи й не збираючись писати.

Значить, принцип узято не по лінії «продукційно-якісних завдань», а культурницький. Тоді навіщо себе від «культурницьких організацій», як-от «Плуг» і «Гарт», одмежовувати?

Отже, не знаю, як ви, любі читачі, а я таки справді ні чорта не розумію з цього правдивого шляху, що на нього академік М. Яловий кличе: в академії, мовляв, рятунок пролетлітератури.

Знаю тільки одне, що він настирливо, разом із другим «вітаїстом» (від слова вітати, в емпіреях, мабуть) вимагає, щоб:

«„Плуг“ не напинав на себе відповідальної вивіски письменників, що зовсім не личить ні їхній фізіономії, ні внутрішньому єству».

Хай читач не подумає, що я збираюся доказувати, ніби в «Плузі» такі великі пролетарські генії, як Павло Тичина, є фізіономія плужанська, така собі мугиркувата, не європейська, Шпенглера[359] цитувати не вміє і в Пільняках[360], на жаль, не кохається. А внутрішнє єство в них революційно-селянське і творчість їхня пролетарсько-селянська.

І кожний, хто про політграмоту чув, знає, що в переходову добу поруч із пролетарською літературою література селянська не може не бути, що вона закономірна і потрібна і що її треба підтримувати, поволі переводячи на рейки пролетарської.

Тим часом у системі шановних академіків це забуто. ВАПЛІТЕ, джерело всіх благодатей, і є гуртки культурної самоосвіти, в які й «Плугові», організації селянських письменників, рекомендується перетворитися.

Рада добра, що й казати. Хто ж заперечуватиме, що гуртки самоосвіти не потрібні чи не корисні. Хто взагалі заперечуватиме всі голосні слова про потребу самоудосконалення кваліфікації, європеїзації всього того, що наші опоненти галасують, ніби Америку вони винайшли.

Але (цитую М. Ялового) вся справа в тім, щоб не мішати все в один кіш, щоб не плутати різні речі в своїй власній голові, не наморочити цим голів інших.

Гуртки самоосвіти є гуртки самоосвіти, і вони були, є й будуть по наших клюбах, сельбудах, школах, касарнях[361] і т. д. А організація літературних сил є організація письменників.

Тут маленький відступ убік. Читачі памфлетів М. Хвильового знають, що в мене трохи відмінний від академічного погляд на письменника й літературу. Я не вважаю титул письменника за таку велику цяцю, щоб за неї битися. Це тому, що в художню літературу включаю різні форми її від найпростіших до найскладніших, і не тільки генералів од літератури вважаю за вояків, але й силу непомітних маленьких одиниць, що їхнім зусиллям не в меншій мірі формується великий, багатогранний культурний процес, бо «ох, не вдержуся, цитну ще раз!»

«Культура є органічна сукупність знання й уміння, що характеризує все суспільство чи принаймні його командну клясу. Вона охоплює й пронизує собою всі галузі людської творчости, вносячи в них єдність системи, індивідуальні досягнення, підноситься над цей рівень, ступнево підвищуючи його» (Троцький — «Пролетарська культура й пролетарське мистецтво»).

Думається мені, що й академіки цей погляд поділяють, уважаючи, що саме їхня творчість підноситься над загальний рівень — недурно й одмежовують себе від решти особливим титулом.

Тому й доводиться сказати від імени всіх не-академіків про вивіски, що напинаються не над тою фізіономією:

Що ж, товариші, ми такі письменники, як ви академіки. В рошоті-с...

Та не в титулах справа, а знов же в принципі організації літературних сил. Нехай буде по-академічному, не по-вульгарно-марксівському. Нехай усі письменники й комсомольці з «Плуга» й з інших організацій в Академії зберуться (дай їм, Марксе, здоров'я), скупчаться.

Де ж тим бути, хто в цю високу установу не попаде? Відряджуватися в гуртки культурної самоосвіти?