Розділ «Глава 2,»

Дякувати Богу, із Марком під час падіння стіни нічого не сталося. Він, як був веселий і потішний, таким і залишився. Белькотів щось, тільки собі зрозуміле. Кувікав, радів, говорячи сам до себе. І вже кілька разів після цієї історії Матінка заставала його за нехитрим, хоч і небезпечним ділом — Марко невідомо як залазив животиком на дерев'яні поруччя ліжка і висів там, пускаючи пухирі й безпорадно метляючи у повітрі ногами з одного боку бильця, а головою — з іншого.

Ремонт стіни забрав у Матінки більшу частину накопичених коштів. А на додачу (бо, як відомо, біда сама не ходить) у Матінки Люції помінявся податковий інспектор. Це була вибілена перекисом водню молодичка з гострими, як у смерті, вилицями і синіми покрученими губами. Нічого шляхетного в Люції вона не розгледіла й відразу їй не повірила. І після перших відвідин базару занадилася до її ятки майже чи не щодня. Вона вже тричі підходила до Люціїної галантереї і не питаючись дозволу брала, який хотіла, товар. І що більше брала, то більше в неї синіли губи. А це могло означати тільки одне — що хабар новому інспекторові повинен був зрости неабияк. Про розміри хабара Люції й думати було страшно. Але минав день за днем, а інспекторка приходила й приходила. І настав момент, коли вона привела з собою двох бецманів із сумками. Бецмани понакидали до сумок усю галантерею з прилавка і мовчки забралися разом із інспекторкою, в якої губи попухли від злості й стали схожі на синющі сливи.

Ну і що вже тут удієш. Щоб вийти зі скрухи і поквитатися з податковою, Люція змушена була вдатися до надзвичайних заходів. І як вона того не хотіла, але податкове ненажерство приневолило її попрощатися з Марком.

Для цього продавчиня, мало не плачучи, виробила знову ж таки за хабара у знайомої чиновниці районного відділу реєстрації актів громадського стану довідку, що Марко помер, і заходилася його продавати. Покупці знайшлися швидко.