Розділ «Глава 9,»

Манюра не збентежилася й завела мову, послуговуючись академічним штилем професора Острихія Троня:

— Перепрошую — ти це кому кажеш? Я не лише Ма-ню-ра, я ще й високославний професор Тронь! І прошу в моїм домі так більше не висловлюватися!.. Друге — не забувай, Мло, що я — ще й матір! І якщо вже до діла, то якого лукавого ти встромляєш свого носа в пелюшки моєї дитини?! І третє, я мушу завважити, що я вже більше години перебуваю в подобі Манюри, себто, такої не такої, а все ж — людини! І всі ті переймання і запалення почуттями, про які ви тут торочите, я вже потроху так само відчуваю! І тому можу вам достеменно нагадати, чим люди відрізняються від нас!

— Чим?! — в один голос запитали спантеличені екзекутори.

— Виявом жалю, шановні екзекутори! І милосердям!

— Все! Баста! — спалахнув і без того сизуватий від напруги Алм. — Ми загралися! Ми, Мло, переступаємо всі застороги Паморок, за які, до речі, самі приставлені карати заблуканих провинників-посутенілих. Тому негайно кладімо цьому край! І заходжуймося діяти згідно з нашими приписами і циркулярами!

— Як?! Знову приписи?! Та ти ж мені вже був їх прочитав дуетом разом із Великим Смерком! Хіба тих циркулярів не досить?! — зарепетувала Манюра.

— Є уточнення, додатки, доповнення!

— Усе, як має бути в Смерковій офіційній канцелярії! — весело процвенькала екзекутора.

— А як має бути?

— Має бути, як належить! Раптом бухгалтерська ревізія? Чи авдит? — забулькотів Алм.

— Тому ти підпишешся зараз своєю сутністю! — просичала Мла.

— Своїм паморочливим єством! — уточнив Алм.

— Після цього присуд, як і вирок, відбуватиметься негайно, будь-де й автоматично! — констатувала Мла.

— Відразу і на місці твого злочину!.. Уявляєш, яка оптимізація покарання?! Це ж нам у майбутньому полегшить роботу!

— Ви що, здуріли?! Ви цим підписом караєте мене вже наперед! А раптом те, що я зроблю, буде спричинене доконечністю чи випадковістю?! Хіба це злочин?! Я вимагаю дотримання законів посутенілих! Я обстоюю своє право на Суд Ночі! — заволала від страху Манюра.

Екзекутори наче води в рота набрали. Й одразу, немов за чиєюсь командою, зробилися невмолимі, неприступні й непохитні. Від такої їхньої реакції Манюра знітилася і перейшла майже на шепіт:

— Та й я ще й не намірився… не намірилася навіть вчиняти будь-що чи… тим паче — злочин!

— Що ж! Ми чекали на таку відповідь, — скрушно і приречено хитнув головою Алм.

— І щоб ти не намірювалася ніколи в майбутньому — ліпше змирися зараз! — сказала Мла, одним махом опиняючись за спиною нещасної Манюри, по-вуличному Котигрошик, й укрила їй плечі чорною імлою, що скувала її міцними невидимими путами. Алм між тим по-діловому вистромив свою руку з рукава плаща, неабияк подовжуючи її, і поклав долоню на чоло Манюри. Молода жінка, як китайський бовванець, заплющила очі й закам'яніла. Рука Алма вкрилася сиротами, і з тих сиріт почали вимальовуватися літери, які, ніби самі собою, складалися в речення. Щоправда, вони проносилися по шкірі руки Алма з неймовірною швидкістю, і їх годі було прочитати. Але найголовніше те, що літери і речення, сповзаючи з руки Алма на зморщене від напруги чоло Манюри, закарбовувалися там у вигляді мигтливих кривавих слів-синців. Тому деякі з них там усе ж можна було і прочитати. Найвиразистіші й найчіткіші на вузькому лобику торбохватки вимальовувалися такі:

«Манюро-Острихію, мусиш зробити з хлопця посутенілого, а сама зобов'язуєшся не стати людиною! Якщо ослухаєшся — тричі будеш розсіяна і довіку мучитимешся на тім світі, який, як тобі відомо, все ж таки існує!..