Розділ «Глава 9,»

— Продовжувати? — запитав Алм.

— А хто був її перший чоловік? — боязко запитав Острихій-Манюра.

Алм із Млою переглянулися. Це тривало так показово і так довго, що лишень-но екзекутор підняв пальця, підготовлюючи свою відповідь широким театральним жестом, як Манюра не втрималася і знесилено промовила:

— Не треба… Мені краще більше нічого не знати.

— І все ж я тобі залишу всі її біографічні дані й таємні вказівки про твою операцію. Вони виникатимуть на цьому мобільному, коли ти того захочеш, і для всіх, крім тебе, будуть невидимі. Ти їх мусиш читати регулярно. Особливо те місце, яке стосується малого, Шафарки і її Брами! — сказав Алм.

— Сьогодні для мене забагато інформації. Не треба, — тільки й повторила розчавлена злою реальністю, геть приголомшена Манюра Бут, по-вуличному Котигрошик.

— Треба, інакше Віногрона тобі не повірить. І остерігайся розмов про Браму Шафарки. Бо він здогадується про секрет Брами. І зі своєю Манюрою про це вже ділився. І якщо ти чогось на цю тему не знатимеш, то труба діло!

— Брама? Шафарки? Вимовити важко! Я чув про цю штукенцію. Але ж це просто гарна легенда!

— Вона існує. Та ніхто з нелюді її ще не пройшов… Тому й легенда, — доточила повчально Мла.

— І я думаю, у твоїх інтересах знати більше про обставини й деталі твого завдання. Приміром те, хто і за що пришив Манюру в тролейбусі, не може тебе не хвилювати! — вторував екзекутор, шукаючи в захаращеній кімнаті, куди б можна було покласти мобільного телефона з біографією Манюри і з секретними даними про її місію. Врешті, не знайшовши нічого більш підходящого, він прилаштував телефона в кутку кімнати на купі пластикових пляшок від дитячого харчування.

— Я стомив… стомилася від людської дійсності… — безнадійно промимрив Тронь, він же — кишенярка Бут.

Тим часом, поки дорослі між собою гарикалися, Марко радів звільненню від ненависного мокрого, як хлюща, памперса й вигадував першого у своєму житті віршика. Він був коротким, і коли б Рисочка вмів говорити, то віршик прозвучав би так: «Хочу скік! І хочу скок! Підставляй мерщій горшок!» Охоплений радістю творення, хлопчик навіть спробував був поділитися цим «віршоскоком» з Млою, але в нього вийшла звукова нісенітниця: «Цюцю кік… І цюцю кок! Підьтятяй месій осьок!»

— Природжений Цицерон! — забасив радісно Алм.

— Ні, Горгій! У нас у Греччині був славний ритор Горгій! З рудою бородою і руками, як у бугая ноги! Коли він виголошував промову, то ними ніби місив повітря! І від того зривався такий вітрисько, що всі жінки мусили свої хітони і гіматіони пришпилювати додатковими шпильками! Хі-хі! Інакше їх задирало тим вітрюганом вище голови! — проторохтіла весело Мла.

— На Смерка, Мло, ти згадуєш нісенітниці? Прости Смерку, що згадав твоє ім'я всує, — затягнув Алм, шикаючи на свою колєжанку. — Для чого і для кого ти хизуєшся своїм давньогрецьким походженням? Ми всі колись були такі, як він! — Алм глянув на Рисочку з розчуленням.

— Тим утішніше дивитися на нього! Тим миліше йому про себе розповідати!

— Що ж тут приємного?

— Приємним є вже хіба те, що дивишся на нього, як на себе самого в минулому! І радієш від того, що ще можеш перейнятися і запалитися, побачивши істоту, яка вміє по-справжньому плакати і сміятися..!

— Кстаті сказать — і стікати кров'ю, і вкриватись потом, і… — знову напівсуржиком рішуче затарабанила Манюра.

— Стули пельку, щипачихо! — прикрикнула на Манюру Мла. — Тебе тут ніхто не питається!