Розділ «Глава 9,»

Алме! Мло! Невже моє перетворення на цю потвору буде цілковитим?! А, можливо, і безповоротним?!

— Ми цього не знаємо! — в один голос відповіли екзекутори.

— Як же я з таким низьким IQ, що є в цієї коротухи, виховаю цього типчика… цього Смужечку?!..

— Рисочку, — виправила Манюру Мла. — І потім, IQ не залежить від короткості ніг.

— Рисочку… — погодився Тронь і затремтів усією своєю посутенілою сутністю, аж тіло Марії Бут забилось дрібним дрижем. І з горла кишенькової майстрині вирвався лемент: — Їй Смерку! Завіщо ти мене зробив бездушним, тупим, неосвіченим злодюжкою, як цяя Маруня!

— Ма-ню-ра! — ще раз переправив його цього разу вже Алм, потім витягнув у себе з вуха мобільного телефона з немалим екраном, увімкнув його і сухим канцелярським голосом заходився читати:

— Манюра, вона ж Маня, вона ж Марія Прокопівна Бут, по вуличному Котигрошик, 1984 р. н., 29 лютого, батьки — п'яниці, померли: батько Прокіп Кіндратович, упокоївся 90-го, мати Килина Гнатівна — 2000-го. (Ремарка: обидва дали дуба першого січня після шалених новорічних літроболів смердогону…)

— Говори по-людськи! — обурливо перебила напарника Мла.

— А я саме по-людському і говорю, — оскалився своєму жартові Алм та все ж виправився, як міг: — Обидвоє спустили дух першого січня після шалених новорічних вакханалій. Манюра Бут: один раз проходила як підозрювана в справі щодо систематичних пограбувань косметичних і пивних кіосків; п'ять років тюрми умовно за викрадання рогатої худоби і бронзових літер «Л» та «К» зі стели з назвою міста, що стоїть при в'їзді до Луцька із західного напрямку; двічі розлучена, під час останнього розлучення відсудила в колишнього чоловіка Стася Антонійовича Віногрона половину цієї хати!..

— Стоп-стоп-стоп! — зарепетувала знову Манюра. — То це означає, що цей Ві-но-гро-на проживає…?!

— … у другій половині, за стінкою, — лагідно, як до хворої, доказала за Алма Мла.

— Він викладач музики і співів у профтехучилищі..

Поляк, чорний археолог, диґґер… — поблажливіше додав екзекутор.

— З цього місця прошу докладніше… — занепокоївся іще більше Острихій-Манюра.

— Розкопує підземелля Луцька і без ліцензії та реєстрації турмаршруту водить по них екскурсії. А коли охочих до екскурсій немає, перевдягається в сліпого й грає на гітарі в підземному переході «на шляпу».

— На десять років старший від Манюри, — з робленою сумирністю докинула Мла.

— Навєрно, таки п'є?! — з острахом спитала Манюра.

— Після того, як почав грати на весіллях — тільки кефір, — відповів Алм.

У Манюри побіліло лице. Навіть товстий шар тонального крему на її маленькій мармузі не міг того приховати. А двійко широко розкритих, удавано чесних, інколи аж до безглуздя, очей тільки побільшували виразистість її переляку.

— От! Саме така гримаса була в Манюри на суді, коли вона стверджувала, що її другий чоловік пиячить і б'є її! — солодощавим голоском промуркотіла Мла.