Розділ «Глава 8,»

— Не, не могла підмінить. Я її обмацав. На ній більш нічого не було. Тільки цей цмьочок, — ощирився Той, витягнув з кишені чорних штанів пипку для немовляти й продемонстрував Прахові.

Леопольд завис думкою на пейзажі, що згасав за вікном, і наполегливо «поспитавсь» через плече, зображаючи стисканнями кулака прості камінці, малюючи пальцями промені від діамантів і насамкінець відставляючи долоню вбік, ніби питаючи — де? Це означало: «Якщо ці фальшиві, то де справжні діаманти?»

— Пувтуріть ше раз, хазяїне? — перепитав, не уторопавши, Цурупалок і плямкнув повіками, неначе ротом.

Прах повторив жест повільніше. Цурупалок знову не втямив. У залі зависло ще понуріше мовчання. Лише Ґнорн шкрьобав кігтями по дну заплічного мішка. Щоб якось заповнити павзу, переляканий парубійко замолотив усе, що знав:

— Як ви їй наумисне бруліки ті пувернули, шуб ми пудгледіли ду кого вуна з ними пиде, то ми й стижили. Но вуна усе время стирчала в сибе у свуїй пулувині хати, чи чистила в трилейбусі роззяв…

«Зі своїм бачилася?» — спитав, жестикулюючи з-за плеча Прах, тим самим примушуючи підійти Цурупалка ближче, щоб роздивитися складний порух, який спочатку зображав фігуру жінки, потім очі, а насамкінець завершувався недбайливим рухом, немов Леопольд щось бридке розтирав поміж пальців.

— Вінограна наче крузь землю провалився! — Цурупалок був радий, що уторопав з першого разу, і втер рясний піт з круглої фізіономії.

«А якщо каміння підмінила не Марія?» — знову запитав Прах, виписуючи тонкими пальцями в повітрі ім'я Марії, різко обернувся і пронозливо глянув на своїх посіпак з-під крила чорного волосся.

— Тодигов! Ми дурбаки, и жинку дурно… пришили… — тихо пролопотів Цурупалок. А Той, ковтаючи слину, прохарчав сильніше за Ґнорна в мішку.

У відповідь Прах підтвердив цей висновок зловісним кивком. Він картав себе за помилку. Посилати назирці саме цих двох різунів було нерозумно. Особливо його бісив своєю дуркуватою усмішкою провинця Той. І Леопольд добре утямлював, що в тролейбусі саме Той накинувся на Марію першим, навіть металевий шворок у руках Цурупалка його не спинив. Тому від усвідомлення свого упущення ледве стримував лють. Він таки вперше в житті хотів убити по-справжньому… Тоя. І Той наче це відчув. І ще раз облизавши слину, відвернувся від хазяїна й млосно осміхнувся, вистромляючи здоровецького жовтого зуба в порожнечу велетенської зали. Леопольд, ледве здержуючись, глухо зітхнув.

— Ми не нарошно, — бевкнув Той, іще більше завдаючи болю хазяїнові.

— Той хтів сказати… случайно, — втрутився Цурупалок, бачачи, що розмова повертає не туди.

— З переполоху! Да, Цурупалка? Не оддавала нам камушки, от… і шпиця у бока, — швидко потвердив харцизяка, обслинився й, похапливо сьорбаючи, облизнув губи зблідлим і тонким, як ганчірка, язиком.

Перед носом Тоя враз виник усе той же знак питання, миттю описаний у повітрі вказівним Праха. Той не злякався і не понурив погляду. Навпаки — він жер своїми розширеними чорними зіницями розпуку і відчай, що нуртували у стражденній душі молодого чоловіка. Його ніздрі дрижали у хворобливому передсмакові насолоди від удару, що йому зараз от-от завдасть його бос. Він чув холод залізного пера в рукаві своєї сорочки кольору хакі й тішився, що може штрикнути ним у відповідь. І те, і те було б для нього болісними й жаданими розкошами. І Леопольд заплющив очі й побачив це. Він шпарко смикнув за металевого троса. Але несподівано підтягнув до себе не Тоя, а Цурупалка. Рвучко встромив свого гострого пальця йому в кадик і з невблаганною люттю зазирнув у кругле розгублене лице.

— Ну на остановкі, де пид'їжав тролийбус… Е-ехр!.. Стуяло двойко не наших ментив із кайданиками… — прохарчав Цурупалок.

Прах різко кивнув головою, щоб продовжував.

— Ми подумали, шо Котигрошика… А-а-ехр!.. — зарипів у передостанньому подихові одоробало.

Леопольд ще глибше втиснув кадика в шию Цурупалкові й перед його судомливим лицем написав пальцем у повітрі ім'я своєї подруги: «МАРІЯ».

— Да! Марию! Марию!.. Е-ехр!… Зараз захапають менти… Разом из вашими бриллянтами… Тому То… — тут Цурупалок зі страхом глипнув на Тоя, що шкірив жовтого зуба. — …Тому м-ми її и… ех-хр… пришили… Бо вона нам в трилейбусі бриллянти просто так ни хотіла виддати… Хк-хе!

Прах забрав пальця з кадика здоровили, і Цурупалок повалився на підлогу, відхекуючись і повзаючи на колінах. У мішку за його плечима борсався Ґнорн — пес африканської породи Басенджі. Він скавулів, жалівся, але не гавкав.