Розділ «Глава 5»

— Доброго ранку, Ніку. Атавхаї попросив допомогти йому в цьому невеликому розслідуванні. Та й мені хоч якась розвага. Іспити я вже всі прийняв. Тому в Школі мене нічого не тримало.

— А вам чому так весело зранку, професоре Атавхаї? Можна було не так рано виїжджати?

— Ну чому рано? Поки доїдемо, якраз буде світанок. Треба раніше, щоб солдати не знищили всі сліди і докази.

Демон зручно влаштувався на своїй лаві та почав дрімати. Нік радий був би наслідувати його приклад, але ями й камені на дорогах змушували тільки міцніше чіплятися за стіну цієї летючої мініфортеці. Незабаром почало світати й він почав з цікавістю розглядав околиці. Спочатку це була знайома дорога до міста. У саме місто заїжджати не стали, а не доїжджаючи звернули на іншу дорогу, щоб об’їхати його стороною. Тільки зрідка, в просвітах між деревами, далеко виднілися стіни й башти столиці. Але потім і вони перестали скрашувати одноманітний пейзаж. Екіпаж в’їхав у ліс, який високими стінами стояв навколо. Лісова дорога була зовсім погана і, скоріше, була придатна для кінних та піших прогулянок, а не для швидкої їзди екіпажів. Візникові довелося зменшити швидкість, щоб не повбивати коней і людей, та це не дуже допомагало сидячим всередині. Але всім на радість незабаром попереду спочатку почулося іржання коней, а потім людські голоси, й через пару хвилин вони зупинилися.

Нік першим, з величезним полегшенням, вискочив з диліжанса щоб розім’яти, затерплі ноги. Вони стояли на невеличкій галявині, дорога, оточена деревами, пробігала по ній і піднімалася на невеликий пагорб. До них підійшла група офіцерів. В одному з них він впізнав командера Ластерка, який займався розглядом справи після інциденту з онуком короля.

— Доброго ранку, командере Ластерку. Ви мене не пам’ятаєте? — запитав у офіцера Нік.

— Доброго ранку. Пам’ятаю. Ви той маг-учень, який зупинив побиття учня і виваляв в калюжі королівського нащадка. Що ви тут робите? — у свою чергу поцікавився офіцер.

— Я сподіваюся, у вас не було неприємностей за той випадок? А то канцлер Мите дуже серйозно погрожував вас покарати. А ми приїхали за дорученням принца Тана, розслідувати пригоду, що сталася з королем. Не чекав вас тут побачити.

— Як не покарали? — посмутнів Ластерк. — Покарали. Відправили у Військову Академію вчити бовдурів. Королівські принци вони такі. Як жалування побільше і посади жирніше, то це своїм тупим улюбленцям, а як брудна робота та ще й небезпечна — відправляє мене і моїх людей. Тому зараз я командую розслідуванням замаху на короля.

— Боюся вас засмутити, але тут головним будете не ви. Сподіваюся, ваші офіцери не боягузи? — не втримався, щоб не підколоти.

— Серед моїх офіцерів і солдатів боягузів не було, немає й не буде, — трохи самовпевнено, але в той же час з гордістю відповів командер.

— Гаразд, вірю, вірю, — хитро посміхнувся Нік та, повернувшись до диліжанса, голосно сказав: — Атавхаї, ну чого ти там застряг? Підняв усіх раніше, а сам спиш. Вставай. Працювати треба.

— Ну, і кому тут не терпиться зі мною зустрітися? — пролунав у відповідь рик з диліжанса.

Це справило враження та трохи налякало офіцерів, які навіть зробили кілька кроків назад. Ластерк залишився стояти на місці, хоча трохи зблід. З дверей з’явилася спочатку голова професора, а потім він весь виліз, потягуючись від сну. Безстрашні офіцери зробили ще кілька кроків назад, а їх командер насилу стримав такий же порив.

— Командере, це професор Атавхаї, маг-Некромант, який на прохання принца Тана взявся за розслідування замаху. Поруч з ним Магістр Весел і учень Касталатус, які будуть йому допомагати. Навіщо тут я, поки не зрозуміло. Напевно, щоб представити вас один одному. Професоре, це командер Рас Ластерк і його офіцери. Ну а хто з вас двох буде головний — розберетеся як-небудь самі.

— Ну що ж, командере, давайте ведіть показуйте нам місце нападу, — відразу розпорядився Атавхаї.

Вони пішли до місця події. Командер Ластерк, хоч і тримався впевнено й не подавав поганий приклад своїм підлеглим, весь час намагався, щоб між ним і Атавхаєм знаходився Нік. Наближатися до демона він боявся. Решта офіцерів трималися позаду на пристойній відстані та не приховували свого страху. Разом з ними, для їх же спокою, йшли Весел і Касталатус.

Вони підійшли до галявини та побачили малоприємну картину, яка залишилася після замаху на короля. Трава була вся витоптана, скрізь були розкидані людські кістки, на стежці лежало три людських трупи і труп коня. Солдат, що охороняв місце битви, віддав честь командеру й пропустив їх.

— Командере, перш ніж ми приступимо до вивчення місця, мені б хотілося почути розповідь від очевидця, що тут вчора відбулося, — попросив Атавхаї.

— Так, звичайно. Вас чекає один з офіцерів охорони, який вчора був на місці, — відповів Ластерк і підізвав одного з військових, що стояв неподалік. Рука офіцера була замотана та прив’язана до тіла, очевидно, після вчорашнього поранення.