Розділ «Глава 4»

— Гаразд, дивлюся, ви тут надовго ще. Я піду сходжу в пральню заберу речі та повернуся за вами. Сподіваюся, Матотору, ти до того часу вже впораєшся з цією горою їжі, — сказав Нік і вийшов з їдальні.

Він швидко дійшов до госпблока, але його речі тільки почали прасувати, тож став осторонь і дивився, як молода дівчина зайнялася ними. Узявши футболку й джинси, вона довго розглядала їх з усіх боків, потім покликала старшу працівницю. Вони про щось перемовлялися, поглядаючи на Ніка, врешті підійшли до нього.

— Пробачте, — нерішуче промовила дівчина. — Але я ніколи раніше не бачила таких речей та не знаю, як їх прасувати, щоб не пошкодити.

— Нічого незвичного у прасуванні цих речей немає, — заспокоїв її учень. Він сам не знав, як відреагують речі на місцеві праски. — Прасуйте як зазвичай, тільки через вологий шматок тканини.

— Добре. Я намагатимуся швидко, щоб вас не затримувати, — зніяковіла дівчина та пішла виконувати свою роботу.

Обережно випрасувавши футболку, вона вже сміливіше і швидше впоралася з іншими речами. Розвісивши їх на вішалки, вона принесла їх Ніку.

— Дивовижні у вас речі, — сказала вона, простягаючи вішалки. — Я скільки тут працюю, ніколи таких не бачила. Тонкі та м’які. І кольори такі яскраві.

— Я просто з далеких місць приїхав. Тому й речі трохи інші у мене. Спасибі вам за роботу. Ось невелика подяка, — сказав Нік і простягнув дівчині пару срібних монет.

— Ну що ви, що ви, — збентежилася дівчина. — Це наша робота. Нам за неї добре Школа платить.

— Нічого. Це від мене невеличкий додаток. Як вас звати?

— Мене звуть Те Ма, — ще більше почервоніла дівчина.

— А мене звати Нік. От і познайомилися. Те Ма, у мене до вас буде маленьке прохання. Я живу в номері п’ятдесят сім. Ви не могли б особисто займатися моїми речами? Пранням і прасуванням. Ви самі бачили, що вони трохи не такі, як інший одяг, а мені вони дуже дорогі. Не хотілося, щоб їх зіпсували.

— Так, звичайно, Ніку. Я скажу приймальниці, щоб віддавала мені ваші речі.

— От і чудово. Ще раз спасибі вам, Те Ма. До побачення, — мовив він, чим ще більше збентежив дівчину.

Під обурені стогони Нік витягнув товстуна з-за столу і вони відправилися до себе в кімнати. Касталатус весь час був поруч. Ніку аж стало смішно через те, що вони скрізь пересувалися такою колоритною трійцею. Хороший обід та недосип вночі швидко вклав його в ліжко і занурив у солодкий сон. Напевно, він так і проспав би до ранку, якби його знову нахабно не розбудили стуком у двері. «Як же добре було на Землі. Вимкнув мобільний і все, ніхто тебе не знайде, не підніме. А тут стукають та стукають. А якщо б двері зробити м’якими? У що б вони тоді стукали?» — подумав Нік, встаючи з ліжка. Він відкрив двері і з подивом виявив за нею не галасливого Матотору, а тихого Касталатуса.

— Що сталося? Достойний продовжувач справи Шкільного дзвону, — видавив із себе Нік.

— Ти проспав медичний огляд. Вже практично всі нові учні пройшли його. Я думав, ти вже там, а потім зрозумів, що ти заснув після обіду. Ось і прибіг тебе попередити, — скоромовкою випалив Касталатус.

— От лихо. Невже я так довго спав? Треба таки завести собі будильник, а то завжди буду запізнюватися, — сказав собі учень. — Дякую. Молодець, що розбудив. Зачекай хвилину, я перевдягнуся, проведеш мене на огляд.

Він пошкодував, що перед оглядом не може нормально помитися, хоча з радістю одягнув чисту білизну й нові випрасувані речі, взяв заготовлені подарунки та відправився за Касталатусом до лікарів. Коли вони прибігли, учнів вже не було. Нік заглянув в приймальню лазарету, де проходив огляд. У кутку зали, біля столу стояла жінка, а навколо неї юрмилися з десяток учнів старших курсів. Він зайшов у зал і привітався.

— Що вам потрібно тут? — суворо запитала жінка.