Розділ «Глава З»

— Ти все ще не вгамуєшся?

— Я боюся, що ніколи не вгамуюся, — заперечив Нік. — Мене, старого, вже нічого не змінить. Тож доведеться вам мене терпіти таким, який я є.

— Ніку, ти зрозумій: це ми можемо на таке не реагувати. У Школі за таке суворо каратимуть. Там дуже строгі правила, особливо з поваги до викладачів та дотримання дисципліни.

— Гаразд, я постараюся вести себе в Школі добре. Буду тільки вам нерви псувати.

— Міг би і наші нерви поберегти, — попросив Зонколан, прекрасно усвідомлюючи, що з характером Ніка йому ще доведеться мати неприємності. — Отже, коли ви, двоє, вже познайомилися й зрозуміли, що вам доведеться тепер багато працювати разом, то можна вирушати на обід. Потім збиратися та відпочивати. Завтра нас чекає довга дорога до столиці.

— Зонколане, я так і не зрозумів, чи можна мені називати Магістра Квіту Лоре красунею, чи тепер вже не можна? — пожартував Нік, виходячи з кімнати.

— Ніку, дай мені спокій. Хочеш, запитай про це саму Магістра Квіту, — Голова клану ледве стримувався, щоб не розреготатися.

Нік зупинився в коридорі, повернувся й нахабно подивився у вічі Квіти.

— Навіть не думай, якщо не хочеш знову йти перевдягатися, — почервонівши, видавила з себе Квіта і швидко пішла повз нього в їдальню.

— Гаразд, гаразд. Я тільки уточнити хотів, — відповів Нік, і тут вони з Зонколаном не змогли стримати сміху.

Часу до від’їзду залишалося не дуже багато, а Нік хотів ще зустрітися з майстром Ріоком та вирішити декілька фінансових питань. Повернувшись після обіду в кімнату Ліни, він узяв скриню з грошима, про яку йому говорила магеса, і пішов до скарбника. Під дверима вже не було калюжі води, але приємні спогади про зустріч з Квітою змусили його на мить зупинитися й посміхнутися. Постукавши і почувши дозвіл, Нік увійшов до приймальні Ріока.

— А, це ти, Ніку. Заходь, друже! — радісно привітав його Ріок. Після подарунків, які Нік привіз казначею, той був радий йому, як найкращому другові.

— Ріоку, хотів з тобою поговорити з приводу деяких мої грошових справ.

— Так, Ліна мене попереджала. Та що за проблеми! Ти ж знаєш, що з оплатою за твоє навчання питання вирішене, ну, і тобі, звичайно, будуть видаватися гроші на витрати.

— Ось, до речі, з приводу оплати, — сказав Нік. — Ліна знає, що фінансова ситуація в клані не дуже гарна, тому хоче, щоб не клан оплачував моє навчання, а вона. Ще мені потрібні будуть гроші на мої витрати в Школі й не тільки. Я не знаю, скільки мені треба буде, але не хочу бути сильно обмеженим або тягнути гроші з казни клану.

— Ну, не настільки вже й погані справи клану. Ми спокійно можемо оплатити твоє навчання і витрати, — почав відмовлятися Ріок, але Нік помітив, що пропозиція Ліни дуже порадувала скарбника. — У казні клану, звичайно, є гроші Ліни, хоча це загалом формальність. Ми просто врахуємо, що за твоє навчання оплатила Ліна зі своїх грошей, а не клан. Це відіграє роль тільки для тебе. Кому ти будеш формально належати фінансово. І скажеш, скільки треба тобі видати грошей на витрати.

— От саме Ліна й не хотіла спустошувати скарбницю. Скажи мені, чи можливо якось передавати гроші, щоб не тягати із собою купу золотих монет?

— Звісно. Я можу тобі виписати грошову розписку від імені клану, ти прийдеш до скарбника Школи або Магічного Ордену й отримаєш за нею кошти. А ми потім передаємо, чи це зараховується нам. Школа або Магічний Орден нам теж часто винні гроші за послуги наших магів. Тож гроші не завжди передаються, а більше просто зараховуються.

— Це добре. Бо тягати із собою великі суми якось безглуздо. Так ось, порадую тебе ще трохи. Не доведеться казні клану через мене худнути, — Нік поклав на стіл перед Ріоком скриньку з кімнати магеси. — Це запаси Ліни, які вона заощадила. Вона хоче, щоб з них ти взяв на моє навчання і на мої певні витрати. На цю суму випишеш мені розписки. Я не знаю, скільки там грошей, чи скільки коштують речі та коштовності, що там, тому ти подивися, зроби оцінку й відбери скільки треба.

Ріок відкрив кришку скрині і завмер. Вона була майже до самого верху набита грошима, коштовним камінням та ювелірними виробами. Нік ніколи раніше не бачив такого. За мірками Землі там був цілий величезний статок. Вочевидь, і на Франі це було так, бо кілька хвилин скарбник не міг відірвати погляду.