Розділ «Частина сьома Крихітка та дикі пси»

«ДИКІ ПСИ!»

І раптом сінема-стрічки стали значно страшнішими.

«ДИВІТЬСЯ! ТІЛЬКИ НА НАШОМУ ЕКРАНІ! „ДИКІ ПСИ“»

Танок «Дикі пси», зірки, що грають «Диких Псів» та їхніх творців — Хрещених. Маклер, який живе у барі між робочим столом і бридкою дружиною, прикривши капелюхом очі, просить бармена:

— Зроби мені «Дикого Пса», — так, ніби назвав своє ім’я.

А справжні Дикі Пси з’являлися лише поночі. Задля того, щоб убивати. Байдуже, кого — Водія, котрий програв і не віддав боргу, Репортера, який написав не «Дикі Пси знову вбили!», а «Убивство, скоєне Диким Псом з кам’яним підборіддям та Диким Псом з кістяним мундштуком», Суддю, що сказав: «Винен», Ту, яка торгує Поцілунками і вчасно не заплатила, Торговців «ко», покупців «ко», власників Палаців Ігор, що ховаються у підвалах і складах, ба навіть Великих Китів. З автоматами. У чорних довгих машинах. Що живуть без родин. Короткий кивок на постріл. Короткий кивок на тост. Кивок на подяку за гроші — платню за нічну стрілянину.

Навіщо розмовляти з тим, чия смерть стане тобі нудною?

Навіщо розмовляти з тим, хто радітиме твоїй смерті?

---

Розділ 6

---

Я зайшла до ліфта свого хмарочоса промокла, з пакетиком льодяників у муфті, й ліфтер в уніформі, впізнавши, всміхнувся до мене.

— До себе? — запитав він.

— До себе.

Він натиснув кнопку, біля якої замість трьох цифр поверху було написано лише «КРИХІТКА».

Я вийшла на сто другому поверсі, і тільки-но двері ліфта зачинилися, із кришталевим дзенькотом засвітилося світло. Я опинилася на килимі перед єдиними тут дверима.

Натиснути на кнопку дзвоника та почути його важкий звук.

У квартирі було тепло й світло — на мене чекали. Хто міг на мене чекати? Тільки моя Квартирка.

— Квартирко, — покликала я.

Я знала, що вона мене чує.

— Квартирко.

— Так.

— Ти що?

Вона промовчала, але в її «так» було дуже багато всього.