Розділ «Частина п’ята Крихітка і мисливці раз»

— Вдома нема їжі, — сказала його дружина, що сиділа на бордюрі — чорні повіки, чорні нігті, чорний кокон ненародженого павука на виголеній голові, з тисячею кілець у гострих вухах. — Хочеш трохи ласки?

Він простяг руку, і вона подала йому пляшку звареного з Диких Ягід вина.

— То як полювання?

— Ніяк.

— Хочеш м'яса?

Той, що прокинувся другим, знайшов себе перед погаслими очима світлофора. Він засунув руку до кишені куртки, вколовся гострими шипами кастета і, не виймаючи пачки, витяг зім’яту цигарку. Тицьнув у рот і припалив від запальнички з уламком перлини на накривці — єдине, що нагадувало йому про ті сни, які іноді бачив.

У тих снах він жив у невеликому будинку за тридцять кілометрів од міста, у будинку з єдиною кімнатою на другому поверсі. Йому часто снилося, як він сидить у м’якому кріслі, а довкола динаміки. І музика з того життя, що він його бачив уві сні, музика молодості:

— Усе, чого ти потребуєш…

Він припалив і скулився на вітрі, що віяв димом, він потрусив пришитими до рукавів його куртки скальпами. Над правим ліктем ще залишалося місце для одного скальпа. Для скальпа Крихітки.

— То що, — сказала я, дивлячись, як він простує в темряву безлюдної вулиці. — Якщо це все, чого ти потребуєш…

Той, що прокинувся третім, прокинувся від удару в обличчя.

— Егей, туристе, приїхав подивитися на наше місто?

Його обступили четверо — Нічні Убивці в залізних рукавичках.

— Гарне пальтечко.

— Файна краватка. Подаруєш?

Він мотнув головою, струшуючи з повік кров, і сказав:

— Ні.

— Що? — не зрозумів Нічний Убивця.

Краватка сама виповзла з його окутих залізом рук і перетворилася на ланцюг, намотаний на шию.

Пальто розпалося, показалися заклепки на куртці зі змією, що звивається на спині Раз.