Розділ «Частина п’ята Крихітка і мисливці раз»

Вони мчали вздовж вибитого скла пограбованих магазинів, уздовж помальованих скверною стін, покинувши застряглу у проваллі бруківки машину, і ту, що лишилась у вузькому проході між стін, і ту, що розпливлася по асфальту ртуттю, фарбою та шкірою, бо вже бралася гнилизною.

Дванадцять мисливців. Один, два, три… Вони втратили один одного, і тепер їх не можна було полічити.

Малесенькі фігурки під непроникним агатовим небом. Ні зірок, ні місяця, тільки багаття та спалахи пострілів на сусідніх вулицях. Через вулиці, що належали Північним Людям, через район Тих, котpi Стоять за Спиною У, через будинки набережної Одержимих Стрільців, через Занепалих, через Воскреслих, повз Свистунів, які регочуть.

Отвір тонким свердлом, і куля летить зі свистом.

— Ссссссс…

Знову впасти, вбігти до під’їзду та побачити пусті зіниці наркомана:

— Хто ти?

— Мовчи.

— Навіщо ти прийшов?

Один, два, три… А ось іще один. Той, Що Прокинувся Першим і зупинився:

— Хто ти?

— А ти?

— Я просто тут живу.

Кожен по-своєму. Опритомніти у мрячному світанку, який був спалахнув за вежами костьолу і знову перейшов у ніч.

Той, Що Прокинувся Першим. Справжній Мисливець Раз, із затиснутою в усміхненому роті цигаркою. Він змінив пальто на куртку з гербом «Мисливець» і змією, — вона звивається цифрою «раз».

Крізь дірку паркової огорожі, через парк, повний покинутих і вже здичавілих собак, мостом, через застиглу, мов подряпане дзеркало воду, під навісом, мимо зчорнілих рекламних щитів, до свого будинку — на вулиці Охоронців Тиші, що гріються біля розкладеного посеред дороги багаття.

— Як полювання?

— Ніяк.

— Хочеш м’яса?

— Я поїм удома.