Розділ «КУПАЙЛО»

Чорний Вепр прибув до Кам'яного Острова через тиждень у супроводі десяти дружинників. Кий зустрів його на березі Росі сам, бо Тур з Либеддю, молодшими синами та родовичами готував для княжича учту.

Спритно зіскочивши з коня, Чорний Вепр розстебнув на грудях золоту фібулу, скинув з пліч червоне князівське корзно і, кинувши його найближчому дружинникові, потиснув Києві руку.

Незважаючи на далеку стомливу дорогу, був він бадьорий і свіжий. Йому пасувала вишита червоною і чорною заполоччю біла сорочка. Стрункості надавали барвисті, з ромейської тканини, штани, заправлені в чоботи із жовтої шкіри, і такий же шкіряний пояс, оздоблений не срібними, як у Кия, а золотими бляшаними накладками. До пояса кріпився короткий меч.

— Гарно тут у вас! — вигукнув княжич захоплено. — День і ніч шумить водоспад! По берегах — родючі поля, дрімучі ліси! А селище у старійшини Тура нічим не поступається князівському!.. Та й не дивно: рід русів — то справжнє плем'я!

— Ну, де там! — заперечив Кий. — На Родні краще: Дніпро, Задніпря, простір — видно на півсвіту!..

Чорний Вепр задоволено усміхнувся.

— Так, у нас справді веселе місце… Кращого, либонь, над усім Дніпром не знайти! Отець знав, що вибирав!

— Як почуває себе князь? Чому не приїхав Радогаст? — спитав Кий.

— Отець зовсім заслаб, і Радогаст залишився біля нього.

Розмовляючи, вони повільно йшли до селища.

З хиж вибігали люди — здалеку розглядали приїжджих.

— Про що повідомляє зі степу сторожа? Гуннів не чути? — спитав Кий.

— Не чути…

— У нас теж не чути… Тим несподіванішим може бути їхній напад!

— Не послухали мене. Я поїхав би — і про все домовився б ладком!

— Щоб ми добровільно піддалися гуннам і стали їхніми рабами? — Кий відчув, як у грудях наростає обурення. — Хто б же погодився на таке?

— Згадай долю уличів… Чого вони добилися?

Розмова поволі переростала в спірку. Молода гаряча кров кожної миті могла спалахнути вогнем, і Кий, розуміючи це і не бажаючи сваритися з гостем, став думати, як би спокійніше відповісти княжичу. Але тут раптом на стежці, що в'юнилася від річки до селища поміж кущами калини, з кошиком випраної білизни в руках з'явилася Цвітанка.

Побачивши перед собою Кия у супроводі ошатно вдягнутого незнайомця і цілого почту воїв, дівчина зніяковіла й зупинилась, не знаючи, що робити — пропустити їх поперед себе чи йти далі? Та враз оговталась, гордо випросталась, пригадавши, мабуть, що вона дочка князя, — швидко пішла до хати, де мешкала її сім'я.