Розділ «ПОЄДИНОК»

П'ятеро вершників вихором промчали заростями гнучкої червонястої шелюги і зупинилися на піщаному березі Дніпра, якраз біля перевозу, насупроти гирла Почайни[22].

Сонце тільки-тільки зійшло, і над широкою могутньою рікою здіймався легкий прозорий опар, крізь який було видно, як з Почайни на дніпровське плесо випливають з воями сотні човнів і, підхоплені стрімкою течією, зникають в імлистій далині.

Передній вершник підвівся на стременах і, показавши рукою на той бік, запитав перевізників:

— Що там?

Старший перевізник, — носатий, борода лопатою, — скочив з човна на берег, не поспішаючи, наблизився до верхівців.

— То князь Кий з деревлянами та сіверянами вирушив на гуннів.

— Князь Кий! — вигукнув вражено передній вершник. — Яка досада! Трохи-трохи запізнилися!.. Не встигли!.. Що ж нам робити? Га?

— А хто ви такі? — поцікавився перевізник, до якого тим часом підійшли його троє товаришів.

— Я брат князя Кия — Хорив, — відповів вершник. — а це його жона — Цвітанка… Свояк Боривой… Княжі отроки…

В голосі Хорива вчувався розпач. Він картав себе за те, що дозволив своїм супутникам поспати після виснажливої дороги довше, ніж потрібно було. І ось тепер маєш — не зустрітися з Києм, не повідомити його, що Цвітанка живаздорова, не взяти, нарешті, участі в поході!

Перевізники переглянулись.

— Ось як! — промовив старший. — Що ж ти волиш, Хориве? На той бік?

— Я волів би наздогнати князя!

— Це неможливо… Сам бачиш — кораблі вже поминули чорторий і зникли в закруті ріки…

— Дайте мені човен — я попливу за князем!

— Хориве, а нас покинеш? — вигукнула Цвітанка. Хорив задумався. Справді, не допровадивши княгині до родовичів, під їхній захист, він не міг, не мав права кинути її напризволяще. Отже, зараз Кия не наздогнати!

— Тоді — на той бік! — сухо сказав він, спішуючись. — І — якомога швидше!

Однак перевіз відібрав більше часу, ніж він сподівався. Особливо довго вовтузилися з кіньми, яких перевозили поодинці на плоті, збитому з човнівдовбанок. Тож коли всі переправилися на правий берег, сонце підбилося вже височенько і добиралося до полудня.

І лише тоді, коли воно стало в найвищій точці небесної бані, прибули вони на Києву гору.