TextBook Кий мчав до Кам'яного Острова, не жаліючи коня. Гнав щосили, щоб сповістити русів і сусідні полянські роди про поразку, про загибель воєводи Радогаста і ганебну зраду княжича Чорного Вепра.
У кожній весі, в кожному селищі, які траплялися йому по путі, здіймав тривогу. Тих, хто міг тримати в руках зброю, направляв до Кам'яного Острова, а всім іншим радив забирати худобу, коней, овець, одяг, збіжжя і тікати в ліси, у верхів'я Росави чи на Стугну. Або й далі.
— Не гайтеся! — напучував він. — Піднімайте весь рід — і рушайте, поки не пізно!
І знову поспішав, не даючи ні собі, ні коневі перепочинку. Оглядаючись, бачив, як за ним, по всьому Пороссю, задиміли густі дими. Полянські роди сповіщали одне одного про смертельну небезпеку.
До Кам'яного Острова приїхав надвечір. Тут уже зібралися збройні дружини, стали на берегах ріки та на лісових галявинах. Повідомлені Грозою і Братаном ближчі роди прибули заздалегідь, інші підходили. На ранок ждали тих, що сиділи по Росьці, Красній та Стугні.
Біля Світовидової скелі Тур зібрав віче ліпших мужів. Старійшини всілися навколо требища на кам'яних брилах, на пеньках, а то й просто на землі. У білих вишиваних сорочках, в полотняних штанях, заправлених у чоботи чи підв'язаних біля кісточок шнурками, якщо господар був узутий у постоли, вони скидалися на зграю білих гусей, що спочивають проти сонечка. На кожному — ремінний пояс з підвісками, прикрашеними бронзовими або й срібними бляшками. На головах — солом'яні брилі… Коли б не мечі при боках, то можна було б подумати, що вони зібралися після роботи, щоб перекинутися словом чи жартом.
Побачивши сина, Тур кинувся йому назустріч — обняв.
— Слава богам! Ти вже тут?.. А Цвітанка? Хорив? Боривой?
— Хорив і Боривой залишилися там, бо ми не встигли розшукати дівчину… То, може, їм пощастить це зробити.
— А гунни?
— Погромили Радогаста і йдуть сюди…
Кий розповів старійшинам про все, що бачив і пережив сам.
Старійшини захвилювалися, посхоплювалися, обурено загомоніли, їх особливо вразило те, що молодший княжич власноручно вбив брата і перекинувся на бік ворога.
— Зрадник!
— Мерзенний пес!
— Самозванець!
— Ми ніколи не визнаємо його князем!
Тур підняв руку. Гомін затих. Ті, хто встав, посідали знову. Один Кий залишився стояти перед отцем.
— Які ж наміри Ернака? — запитав Тур. — Підкорити наше плем'я? Захопити нашу землю?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Князь Кий» автора Малик В.К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧЕРВОНЕ КОРЗНО[20]“ на сторінці 1. Приємного читання.