Розділ «КУПАЙЛО»

Другого дня, надвечір, до князівської хижі забігла Либідь — у новій вишиваній сорочці, з разком червоного намиста на шиї і золотими пружинистими кільцями на скронях. Гарна, радісна, усміхнена… Разом з нею крізь прочинені двері влетіла пісня:

А вже ж тего та Купайла ми діждалися,

а вже ж дши у віночки, ой, дідладо,

ой, дідладо, увібралися!

Цвітанчина рука з кухлем води для отця застигла в повітрі.

— Ой, Либідко, що це?

— Ти забула — сьогодні ж свято Купайла!.. Парубки і дівчата йдуть на Рось, у ліс… На грища!.. Ходімо з нами, Цвітанко! І ти, Боривою! — защебетала радісно дівчина.

Цвітанка сумно глянула на змарніле батькове обличчя. Поглядом показала на нього:

— Як же я піду?

Але князь, що, здавалося, дрімав, раптом розплющив очі.

— Ідіть, чада! Ідіть! — промовив тихо.

— Отче, а ти? — кинулася Цвітанка і піднесла йому кухлик з водою. — Як же ми тебе залишимо?

— А чого вам біля мене весь час бути?.. Мені стало краще, ніщо вже не болить, навіть у грудях перестало пекти… Матінка подивиться за мною… Ідіть!

Цвітанка завагалася, їй дуже хотілося побачити купальські грища полян, там, напевне, буде Кий… Купайло! Це веселе свято буває раз на рік — на ньому співають, граються, хлопці вибирають собі наречених…

Але ж — батько…

Виручив Боривой.

— Іди, сестрице, йди! А ми з мамою побудемо тут…

— Справді?

— Атож — іди!

Цвітанчині очі проясніли від радощів. Дерев'яною гребінкою швидко розчесала коси, заплелася, одягла чисту сорочку й полянську плахту, наділа коралі. Вийшла з хатини — заглянула у дерев'яне цеберко з водою.