Розділ «КУПАЙЛО»

Звикнувши до напівтемряви, Чорний Вепр привітався:

— Здоровий будь, князю! Мій отець, князь Божедар, вітає тебе…

Князь Добромир розплющив примерхлі очі, з цікавістю поглянув на пришельця.

— Сідай, княжичу… Будь гостем, — промовив кволо. Боривой подав гладенько обтесану липову колодочку.

Чорний Вепр сів, запитав:

— Отець прислав дізнатися, чи не потрібно тобі й твоїй сім'ї чого? І як твоє здоров'я?

Добромир кволо усміхнувся.

— Як моє здоров'я?.. Поки що живу… А як буде завтра — одному Світовиду відомо… Дякую князеві за турботу, однак нічого нам не треба. Старійшина Тур подбав і про мене, і про княгиню, і про наших дітей…

— Це добре, — Чорний Вепр на якийсь час замовк, ніби зважав, як запитати про те, що найбільше цікавило його, за чим сюди, власне, приїхав. Потім тихо промовив: — А ще мій отець, князю, хоче знати, чи це правда, що гунни погромили уличів?

По змученому обличчю князя промайнула болісна тінь.

— Так, це правда, — прошепотів ледь чутно. — Сам бачиш…

— Яка ж сила у гуннів? Невже така велика, що могутнім уличам не було чого протиставити їм?

— Сила в Ернака велика… Ми билися хоробро, та цього виявилося замало… Майже всі наші полягли…

Видно було, що князеві важко згадувати чорні дні своєї неслави. На лобі у нього виступив холодний піт, і княгиня змахнула його вологим рушником.

— Чого ж хоче каган Ернак?

— Стати новим Аттілою… Об'єднати гуннів і примусити сусідні племена…

— Невже ми, поляни, не дамо йому відсічі?

— Не знаю… Сила у нього велика… Зібрана в один кулак… А ваша розпорошена… От коли б ви заручилися підтримкою сусідів…

— Що ж сталося з уличами? Гунни винищили їх?

— Не думаю… Ернакові потрібна данина, а не мертва, безлюдна земля…