Не вбивай. Батурин.

душі за Лету, на другий бік.

Допали другого берега, принишкли до землі, дрижать, дзвонять зубами — замерзають.

Дехто радить розпалити огонь.

Людям треба огрітися, тепло додасть їм сили. Без нього вони закостеніють. Полковник

Чечель противиться. Каже, що це божевілля. Побачать вороги, ще погадають, що гетьман на

відбій поспішає. Самі себе ворогам видадуть у руки.

— Розпалюй огонь. Спасаймо себе. Не слухаймо його.

У товпі почуваються вигуки зловіщі.

— Довів Батурин до загибелі, хоче загубити нас.

— Як побачив, що не вдержить города, чому з москалями на переговори не пішов.

Чечель на вигуки не відповідає.

— Хто хоче, хай за мною іде, хто ні, хай гріється біля огню. Відповідаю тільки за тих, що

слухають мене.

Українська душе, хто тебе може збагнути!

Як Дніпро, ти широка, як пороги, шумлива й буйна, неспокійна, не довіряєш нікому, сама

проти себе стаєш. Всю вину на других складаєш, за собою не признаєш гріха. Котрого з

провідників своїх не обкидала камінням і болотом, навіть найбільшого з тих, що вічною славою

тебе покрив.

У ДОБРИХ ЛЮДЕЙ

Перед ними блиснуло світло — одно, друге, десяте. То мигтіли, то погасали, як блудні