Не вбивай. Батурин.

десь далеко скиглить, зітхає, ридає і реве їх безталанний Батурин, як чоловік, що гине і сконати

не може. А з-поза Сейму, з лугів і очеретів світять, як огники блудні, голодні очі вовків.

Маліє Чечелева ватага. Чий крик зачує полковник, того піднесе з землі, візьме за руку,

рятує.

І другі роблять так, як він. Але годі вертатися по тих, що прилишились. Полковник Чечель

провадить тих, що за ним ідуть. І сам він порубаний та посіканий, кров з неосмотрених ран

спливає, в жилах то жар, то лід. Завзяття його на ногах тримає, почуття відповідальності не дає

покластися на землю і сказати: "Робіть собі що знаєте, я дальше не можу йти".

Полковник Чечель хоче дібратися до гетьмана та здати йому звіт. Розказати, як виконав

приказ свойого вожда, хоче почути від нього виправдання або догану, готов прийняти кару за те,

що города не вдержав, а втративши усяку надію, утік.

Полковник Чечель на всякий випадок перед приходом москалів декілька човнів сховав у

шуварах.

Знає, де вони, боїться тільки, чи ворог їх не добачив і не забрав.

Тепер туди дібратися можна, бо на болотах заморозь стоїть... Човни, славити Бога, є!

Добувають їх, знаходять весла, тягнуть до води. Кождий до першого спішиться. Всі хочуть

першими переплисти ріку, ніби на другому березі вже ніякої небезпеки нема, — спасення.

Доводиться бої зі своїми людьми зводити, з тою нашою природженою безкарністю, з тим кари

гідних безладдям. До розуму приговорює їм, до сумління. Бачать же — він не спішиться, жде,

поки переправляться усі, останній переїде. Насилу вговорює їх, як Харон, перевозить українські