Не вбивай. Батурин.

огники на ставищу. Перша гадка, чи не вовки це? Але світла не зміняли з місця, значиться, не

вовки це, а в селі світиться у хатах. Вступила в них нова сила, бо ніщо так не підбадьорює

чоловіка, як свідомість, що після довгої, тривожної мандрівки попадеш до хати, в котрій тепло й

привітно, в котрій живуть люди, які не перебули того, що ти. Забувається про небезпеку, кудись

дівається жахливе питання "що дальше?", хочеться прямо сісти на лаві, з'їсти ложку теплої

страви й не думати про ніщо.

Розбрелись по хатах одинцем, найбільше по двох-трьох.

Нема що триматися купи, хай кождий промишляє як може. Купою тепер далеко не

зайдеш, бо неважко попасти тепер на московську патрулю, одинцем все-таки скорше якось даш

собі раду.

Свої не зрадять, а поможуть. Числили на спочуття.

Дехто гадав спочити трохи, поживитися і дальше йти, бо не в одного були у недалеких

слободах родичі або знайомі. Ранених або тут сховають, поки не видужають, або перевезуть у

сіні, в трощі тощо, є всякі способи помогти ближньому, якщо охоти не бракує. Чечель заждав,

поки не примістилися люди, а тоді його чура застукав до якогось вікна. Не скоро й не радо

відчинили. Такі часи, що по ночах краще не пускай знайомого в хату.

— А хто там? — питав хазяїн, заглядаючи крізь вікно

— Перше впустіть, а тоді й почуєте хто, — відповів чура.

Хазяїн, почувши хлоп'ячий голос, відчинив двері і впустив чуру. Цей розказав йому, який

то нічний гість за порогом чекає.