Не вбивай. Батурин.

вийшов. Ворожих відділів тут не було. Вороги на досить далеких звідси пунктах вдиралися в

город і заливали його.

Попадалися тільки московські варти, кінні й піші чурі погибших царських офіцерів, конюхи,

котрі перед кнутами й батогами повтікали з обозу, і всілякий другий хибкий народ. Як вовки

студеною зимою крутяться біля хуторів і дворів, щоб зарвати яке теля або хоч вівцю, так вони

мишкували кругом города, як не кине їм доля який шматок зі свого багатого стола. Гетьманський

двір приманював їх зокрема. Казки про його багатства розпалювали їх уяву. Закрадалися туди,

забуваючи про небезпеку. Або пан, або пропав.

Зі сторожами треба було зводити бій. І то скоро, нагло, бо це рішало про життя і смерть.

Це ж не будь-хто, а полковник Чечель з останками козаків з города вискакував. Щоб сторожі не

подали про це знаку, треба їм навіки затулити рот. Розлюченими звірами кидалися на них,

зводили короткий і жахливий бій не пальною зброєю, а ножами, келепами, кулаками і щасливо

добігали до Сейму.

Гонив за ними рев добутого города, що конав на ножах, серед жахливих мук. Гонили за

ними зойки різаних жінок і дітей, останні вигуки завзяття хоробрих баїуринських оборонців.

Червона луна присвічувала їм дорогу, Батурин горів, як мученик на кострі.

А вони втікають!

Чечелеве серце розпадалося на дві половини. Одна казала: "Вертай і гинь разом із

другими", друга радила втікати, спасаючи спосібних до дальшої війни козаків. Батурин — це

тільки один стан у визвольній боротьбі, хто знає, які бої чекають ще його. Жаль кождого живого