Не вбивай. Батурин.

І діда слухають. Здорові виходять разом із ним перешукувати город. Переносять у тайник

тих, що в гробниці лежали. Улаштовуються там, як перші християни.

Дід нікому плакати не дозволяє. Закуси зуби і жий. Жий ворогам на злість, наперекір

цареві.

— Не винищить він нас! Життя сильніше від насили.

А коли втомлений цілоденною працею стає під вечір на останках мурів і дивиться туди,

куди Меншиков зі своїм військом відійшов, то подобає на опира або на духа помсти. Ніби дух

Батурина з гробу встав і грозить цареві Петрові:

"Не приборкаєш нас!"

Круки з кркком літають понад його лисою головою.

— Проженемо вас, підождіть, — каже до них. Бездомні пси пізнають діда, ластяться до

нього, скомлять. Він і про них обіцяє подбати, накормить їх, щоб тільки не бралися до трупів, бо

це гріх.

Потішає, що на руїні пічнеться нове життя, спалахне теплий огонь, жінки варитимуть

страву, собакам знов своє діло буде. Не забуде дід про нікого і про ніщо.

Сходить з мурів, бо ніч. Як привид, по пожарищу снується.

Як тінь, всувається до потайника. Життя, винищене угорі, поки що мусить сховатися вниз,

у підземелля.

УКРАЇНСЬКА ДУШЕ!

Чечель з недобитками козацтва крізь гетьманський сад насилу з обложеного Батурина