Не вбивай. Батурин.

— Зробили це історичні конечності, сильніші від наших бажань. Але невже ж ті землі не

заселилися наново?

— Самусь і Палій кращу відповідь дали б від мене. А мені ви позвольте спитати вас, що

сталося з городами українськими? Ще за життя Богдана Хмельницького ваше правительство

виманило собі право (Меншиков нетерпеливо порушився на кріслі, Мотря говорила дальше)...

право тримати свою залогу в Києві, з тим, що її начальник не буде присвоювати собі ніяких прав

до міста і до людності його. А тепер у Києві сидить воєвода, ніби другий гетьман і ніби сильніший

ще від нього. В Переяславі, Ніжині, Чернігові і по других містах теж стоять московські залоги і не

перестають кривдити народу. А наше військо, наші козацькі полки, що мали обороняти рідну

землю, ви кидаєте по далеких землях, виставляєте їх на походи далекі, на бої важкі, на всіляку

біду, щоб вони вигинули і щоб країна наша не мала своїх оборонців. Тоді вам лекше буде

прибрати її до своїх рук, вольності наші покасувати, московські порядки завести і саме ім'я

України загладити навіки. І ви ще питаєтеся, князю, чому Батурин не хотів перед вами відчинити

своїх брам і чому я боролася разом з батуринцями проти вас?

Меншиков слухав і не перебивав довгої промови. На ньому помітне було здивування, що

жінка, і то молода й гарна жінка, знає історію й цікавиться політичними питаннями. У них таких

жінок нема. Вони могли вирости тільки серед ліберального устрою, там, де шанувалася

особиста свобода, де ідея незайманості й недоторкальності людини робилися життєвим, якщо

не писаним законом. Його бистрий і від природи багато вивінований ум бачив величезну різницю

між Києвом і Москвою, розумів, звідки випливає ворожнеча між москвичами й українцями. Два